Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Наша тюремна система — Водні артерії Старої Англії — Що таке торгівля кіньми і як її провадити — Приватна власність: права та обов’язки — Повернення до землі — Типовий англійський землевласник.

Сама думка йому дуже сподобалася, і Жабс, засукавши рукави, взявся до роботи, вже до обіду були готові всі листи, і тут йому доповіли, що в дверях стоїть мала й дуже замурзана ласиця та якось нерішуче питає, чи не можна якось прислужитися джентльменові.

Жабс поважно вийшов на поріг і побачив одного з учорашніх в’язнів, що аж палав від бажання чимось догодити. Він поплескав ласицю по голові, ткнув у лапку пачку запрошень і наказав швидко, просто зараз, не зволікаючи ні миті, рознести їх адресатам, а якщо надвечір ласиця повернеться сюди, то не виключено, що на нього чекатиме шилінг. І неборака, страшенно вдячний, відразу ж полетів виконувати Жабсове доручення.

Коли всі, збавивши ранок на річці, повернулися на обід, шумні та бадьорі, Кріт, якому було трохи соромно, скоса зиркнув на Жабса, боячись побачити його похмурим, пригніченим. Жабс же, натомість, був сама пиха та зухвалість, і Кріт запідозрив щось недобре. Ондатр із Борсуком багатозначно перезирнулися.

Тільки-но покінчили з трапезою, як Жабс, запустивши лапи в бездонні кишені штанів, наче ненароком зронив:

— А тепер, друзі мої, подбаємо про вас! Кажіть, хто чого хоче! — і він поважно рушив до саду, збираючись обміркувати кілька ідей для своїх майбутніх виступів, коли Ондатр схопив його за лапку.

Жабс уже відчував, що пахне смаленим, і, вдаючись до хитрощів, спробував утекти. Але коли Борсук міцно взяв його за другу лапу, він зрозумів, що гра програна. Ондатр і Борсук попід руки завели його до невеличкої курилки, яка виходила у вестибуль, зачинили двері та посадили його на стілець. Потім обидва стали перед Жабсом, а він похмуро й підозріло зиркнув на них.

— Послухай, Жабсе, що ми думаємо про бенкет, — заговорив Ондатр. — Мені дуже прикро, що доводиться таке казати. Але ми хочемо, щоб ти чітко зрозумів, раз і назавжди, що цього разу все обійдеться без пісеньок і без промов. І прошу взяти до уваги: ми не переконуємо тебе — просто кажемо, як воно буде.

Жабс зрозумів, що він у пастці. Друзі були готові до його витівки, вдарили першими, і сяйлива мрія розлетілася на друзки.

— То я не зможу проспівати їм одну-єдину пісню? — жалібно запитав Жабс.

— Ні. Ніяких пісень, — сказав як відрізав Ондатр, а серце його обливалося кров’ю, коли він бачив, як розчаровано затремтіла у Жабса нижня губа. — Жабсе, нічого доброго в цій задумці немає. Ти ж прекрасно розумієш, що всі твої пісні — це просто зазнайство, чванливість і марнославство, а всі твої промови — самовихваляння і… серйозні перебільшення і ще… і ще…

— І словоблудство, — додав Борсук, який не любив панькатися.

— Жабчику, повір, це задля твого ж добра, — вів далі Ондатр. — Ти ж розумієш, що рано або пізно мусиш перегорнути нову сторінку, і коли це робити, як не тепер, коли у твоєму житті такі доленосні зміни. І не думай, будь ласка, що тобі важче це вислухати, ніж мені сказати.

Жабс надовго задумався. Нарешті він підняв голову, і на обличчі були написані всі його переживання.

— Добре, ваша взяла, — промовив він надламаним голосом. — Авжеж, я просив не так уже й багато: подарувати мені ще тільки один вечір, щоб я відчув увагу ближніх, почув їхні шалені оплески, про які мрію весь час, і якось виявив мої кращі риси. Однак ви маєте рацію, а я неправий. Тож відтепер я буду зовсім іншим Жабсом. Друзі мої, вам більше ніколи не доведеться червоніти за мене. О, який жорстокий світ!

І, закривши носовичком обличчя, він почовгав з кімнати.

— Борсуче, — заговорив Ондатр, — я почуваюся якимось бузувіром. А ти?

— Знаю, знаю, — похмуро кивнув Борсук. — Але нікуди від цього не подінешся. Йому тут ще жити й жити, себе шанувати та здобувати повагу інших. Невже ти хочеш зробити його посміховиськом, щоб ласиці та горностаї мали з кого реготатися?

— Звичайно ж, ні, — заперечив Ондатр. — А якщо вже згадали горностаїв, то просто щастя, що ми надибали отого горностайчика, який розносив Жабсові запрошення. Мене насторожили ваші слова, тож я передивився кілька тих послань, і мені аж шерстка дибки встала. Я забрав усе, що було, і Кріт, добра душа, сидить тепер у синій спальні та заповнює прості листівки з запрошеннями, де й натяку нема на пишномовність.

Часу до бенкету залишилося зовсім небагато. Всі розійшлися, і Жабс сидів один у спальні, поринувши у меланхолію й задуму. Підперши лапою чоло, він довго та захоплено про щось думав.

Поступово обличчя його прояснялося, на обличчі з’явилася спокійна усмішка.

Минуло ще трохи часу, і він боязко і ніяково захихотів. Аж ось Жабс підвівся, замкнув двері, засмикнув фіранки на вікнах, зібрав усі стільці в кімнаті, поставив їх півколом, а сам, надувшись, сів перед ними, вклонився, двічі кахикнув і, давши волю почуттям, піднесеним голосом заспівав для захопленої публіки, яку він так чітко собі уявив.

Він проспівав на повен голос, із великим пафосом та експресією, а доспівавши до кінця, заспівав ще раз.

Тоді він зітхнув — глибоко-глибоко, протяжно-протяжно.

Потім вмочив щітку в чашку з водою, прочесав волосся на проділ і сильно пригладив його, так щоб воно щільно прилягло з обох боків. Тоді відімкнув двері, тихенько спустився по сходах, щоб привітатися з гостями, які, він знав, уже зібралися в бенкетній залі.

Коли він зайшов до зали, всі звірі радісно закричали, обступили його тісним колом і стали вітати та хвалити його мужність, кмітливість, бійцівський хист. Та Жабс тільки легенько усміхався у відповідь і бурмотів: “Ну, що ви!” А щоб не видатись одноманітним, подекуди вставляв: “Це перебільшення!”

Видра, який стояв на прикамінному килимку і з точністю документаліста описував захопленому гуртику друзів, як би він все обставив, якби йому вдалося бути там, радо закричав і кинувся до Жабса, обняв його за плечі та вже хотів зробити з ним тріумфальне коло по залу, але Жабс, м’яко, але наполегливо, відмовився, потім ступив крок назад і смиренно сказав:

— Головнокомандувачем був Борсук. А основний тягар битви припав на Крота й Ондатра. А я був звичайним рядовим, і мій внесок у перемогу незначний, якщо є взагалі.

Гості не чекали такої відповіді, їх спантеличила раптова зміна у поведінці Жабса. А той, переходячи від гостя до гостя та сумирно відповідаючи на питання, відчував на собі погляди усіх присутніх.

Борсук був чудовим розпорядником, і бенкет удався на славу. Зусібіч лунали балачки, сміх і жарти, але Жабс, який, звісно ж, сидів на чільному місці, незадоволено кривився, дивлячись на все це і бурмотів дрібні приємності звірятам, що сиділи ліворуч і праворуч. Час від часу він зиркав на Крота й Ондатра, і коли б він на них не глянув, вони весь час сиділи, роззявивши роти, і це Жабса найбільше тішило.