Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Завбачливість ніколи не завадить, — замислено мовив Ондатр, начищаючи ствол пістолета рукавом і зусібіч його оглядаючи.

Жабс, який уже закінчив снідати, схопив грубезного кийка і давай розмахувати ним на всі боки, побиваючи уявних звірів.

— Я їх повчу, як займати мій дім! — кричав він. — Я їх повчу! Повчу я їх!

— Не “повчу”, а “провчу”, — поправив його Ондатр. Він не чекав від друга такої безграмотності. — “Повчу” — так ніхто не каже.

— І чому ти постійно прискіпуєшся до Жабса? — помітно дратуючись, озвався Борсук. — Кажуть так чи не кажуть — кого це обходить?! Я сам так кажу, і якщо мене це влаштовує, то й тебе має влаштовувати!

— Я перепрошую, — але я подумав, що правильніше казати не “повчу”, а “провчу”.

— Я не розумію, що означає “провчати”, — відказав Борсук. — Я особисто маю намір повчити їх, що займати чужі оселі не можна! І ви у цьому мені допоможете!

— Ну добре, як собі знаєш, — здався Ондатр. — Він уже й сам заблукав у словесних хащах, а коли відійшов у куток, то звідти чулося його бурмотіння:

— Повчити їх, провчити їх, провчити їх, повчити їх!

Борсук, не дуже церемонячись, попросив Ондатра не займатись казна-чим.

Пройшло трохи часу, і до кімнати ввалився Кріт, очевидно задоволений собою.

— Як я розважився! — почав він з порога. — Як я дражнив тих горностаїв!..

— Кроте, сподіваюся, ти не ліз на рожен? — помітно занепокоївся Ондатр.

— По-моєму, ні, — щиро промовив Кріт. — Мені це спало на думку, коли я зайшов на кухню, подивитися, чи не вистиг Жабсів сніданок. Дивлюся, лежить дрантя пралі, в якому він приплівся вчора, воно висіло на гачку для рушників, біля каміна. Вдягаю плаття, натягую чепець, замотуюся в шаль та йду собі до Жабс-холу, нічого не боячись. Сторожа, звісно, була напоготові, рушниці в лапах, і тільки чути “Стій, хто йде?” та всяку іншу маячню. “Доброго ранку, панове, — кажу їм, так з повагою. — Чи не треба вам чогось попрати?” Вони глянули на мене, як на якусь комаху, і кажуть: “Тупцяй відсіля, прале! Яке може бути прання, коли ми на службі?” — “То, може, іншим разом?” — кажу їм. Ха-ха-ха! Ну чи не сміхота, Жабсе?

— Дурний і нерозважливий кротисько! — пробурчав Жабс. Насправді ж у ньому просто заграла заздрість до Крота, який додумався до такого. Якби він не проспав сьогодні вранці, якби він першим додумався до цього, всі лаври належали б йому, Жабсові.

— Дехто з горностаїв аж почервонів, — розповідав далі Кріт, — а сержант, начальник їхній, не став зі мною церемонитись, він по-простому сказав: “Тікай-но звідси, дорогенька, і то чимдуж! Не відволікай моїх людей і не змушуй розмовляти на посту”. — “Тікати? — кажу я. — О, якщо хтось скоро звідси й тікатиме, то точно не я!”

— Кроте, та як ти міг?! — з розчаруванням у голосі вигукнув Ондатр.

Борсук відклав газету вбік.

— А я дивлюся, вони вушка нашорошили, стоять, перезираються, — вів далі Кріт, — а сержант їм каже: “Ви її не слухайте, вона сама не розуміє, що верзе”. — “Що?! — кажу. — Я — не розумію? Гаразд, тоді слухайте, що я казатиму. Моя донька пере для Борсука, і те, що кажу, я дізналася від неї. Дуже скоро ви теж про це знатимете! Сьогодні серед ночі на Жабс-хол від броду нападе ціла сотня кровожерливих борсуків, озброєних рушницями. А шість повних човнів з ондатрами, озброєними пістолетами і шаблями, підіймуться по річці та десантуються в саду. А ще загін добірних жаб, отих, що швидше помруть, ніж відступлять, що не вагаючись вибирають славу та смерть, підуть на штурм саду і, палаючи жагою помсти, змітатимуть усе на своєму шляху. І от коли вони з вами поквитаються, прання від вас залишиться небагато. Якщо ви, звісно, не вшиєтеся звідси, поки ще маєте таку нагоду”. Я все це сказав і щодуху побіг, а коли вони мене вже не бачили, я зачаївся, полежав трохи, непомітно проповз по рівчаку назад та став з-поза живоплоту дивитися за ними. Вони ж заметушилися, забігали туди-сюди, стали падати одне на одного, всі пнулися командувати всіма, і ніхто нікого не слухав. А сержант тільки й робив, що посилав загони горностаїв у віддалені кутки маєтку, а потім посилав інших за ними, і я чув, як вони між собою говорили: “Ласиці є ласиці. Вони жирують у бенкетній залі, веселяться і святкують, співають і розважаються, а ми повинні нести варту в темряві та холоднечі, щоб нас порізали на шматочки кровожерливі борсуки!”

— Кроте, ти дурний осел! — закричав Жабс. — Припхався туди — і все зіпсував!

— Кроте, — сухо й спокійно озвався Борсук, — я готовий визнати, що в мізинці в тебе більше розуму, ніж у декого в усьому тлустому тілі. Ти зробив усе правильно, і, здається мені, у тебе велике майбутнє. Молодчага Кріт! Дуже розумно вчинив!

Жабс аж очманів від заздрощів, а надто через те, що він ніяк не міг збагнути, що ж такого розумного зробив Кріт. Та перш ніж він устиг розкрити рота і бовкнути чергову дурницю, виставивши себе на загальне посміховисько, пролунав дзвінок на обід.

Обід був простим, але ситним: бекон з бобами та макаронний пудинг. Коли всі встали з-за столу, Борсук сів у крісло й сказав:

— Отак! Усі знають, яка робота чекає на нас сьогодні ввечері, і поки ми доведемо її до завершення, буде вже пізня година, тож поки є можливість, я трохи подрімаю.

Сказавши це, він накрив обличчя хустиною і дуже скоро солодко похропував.

Непосидючий і працелюбний Ондатр відразу ж повернувся до приготувань і знову взявся походжати між чотирма купками зброї, примовляючи:

— Це пояс для Ондатра, це — для Крота, це — для Жабса, а це — для Борсука!

І так він бурмотів щоразу, коли в їхньому спорядженні з’являлося щось нове, і здавалося, цьому не буде кінця-краю. Тоді Кріт узяв Жабса під ручку, вивів його на свіже повітря, запхав у плетене крісло і змусив викласти усі свої пригоди від початку до кінця. Жабс охоче відгукнувся на цю пропозицію. Кріт був вдячним слухачем, а скептиків, які могли би піддати сумніву сказане Жабсом чи просто підняти його на сміх, поряд не було, і Жабс дав повну волю своїй фантазії. Насправді більшість із розказаного ним було з розряду того, “що могло б статися, якби я вчасно про це подумав, а не на десять хвилин пізніше”. Такі пригоди завжди кращі й мальовничіші, та, зрештою, чому б нам не ставитися до них так само, як і до тих, не вельми гарних, пригод, які стаються з нами насправді?

Розділ дванадцятий

КІНЕЦЬ ОДІССЕЇ

Коли засутеніло, Ондатр, сама піднесеність і таємничість, знову зібрав усіх у вітальні, підвів кожного до його купки спорядження і заходився готувати друзів до вилазки. Він працював дуже серйозно та зосереджено, і справа ця потребувала чимало часу. Спершу слід було перехопити кожного поясом, тоді всім за пояс треба було запхати мечі, а з іншого боку — для рівноваги — абордажні шаблі. Потім пристебнути по парі пістолетів та полісменському кийку, по кілька пар наручників, бинти та пластирі, баклагу та сумку з бутербродами. Борсук, спостерігаючи за його стараннями, добродушно посміювався та казав: