Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Добре, Ондатрику! Тебе воно тішить, а мені не зашкодить. Мені по самі вуха вистачило б оцього кийка, щоб зробити те, що я маю зробити.

На що Ондатр тільки відказав:

— Даруй, Борсуче, але я не хочу, щоб ти потім картав мене й казав, що я про щось забув!

Коли всі були вже споряджені, Борсук узяв в одну лапу потайного ліхтаря, у другій міцно затиснув замашного кийка і мовив:

— А тепер ходімо за мною! Першим Кріт, бо я ним дуже задоволений, за ним Ондатр, а замикає Жабс. І дивися мені, Жабсе! Не патякай, як ти вмієш, бо миттю відішлю назад!

Жабс так боявся, щоб його не кинули самого, що, не сперечаючись, став туди, куди було сказано, і вони рушили.

Спершу Борсук вів їх над річкою, потім різко розвернувся біля якоїсь нори в березі, над самою водою, і зник у ній. Кріт з Ондатром безмовно пішли слідом, зникнувши під землею так само несподівано, як і Борсук.

Жабс не був би Жабсом, якби не послизнувся на рівному місці та не плюхнувся у воду, здійнявши купу бризок і перелякано заверещавши. Друзі швиденько витягли його з води, нашвидкуруч викрутили, витерли, заспокоїли й поставили на ноги.

Борсук не на жарт розсердився і сказав, що якщо Жабс знову почне клеїти дурня, його вже точно ніхто нікуди не візьме.

Нарешті всі зайшли до підземного ходу, і почалася справжня військова експедиція!

У підземеллі було холодно, темно, вогко, низько й вузько, і нещасний Жабс став тремтіти, чи то від страху перед невідомим, чи то просто від вогкості. Ліхтар моргав далеко попереду, і Жабс, не бачачи нічого, хоч-не-хоч, а почав відставати. Аж ось він почув, як застережливо кричить Ондатр:

— Жабчику, давай же! — і його охопив страх, що він останній, сам у темряві, тож він так “дав”, що з розгону врізався в Ондатра, Ондатр у Крота, а Кріт у Борсука, і все на мить перемішалося. Борсук подумав, що на них напали ззаду, і, не ризикуючи вимахувати в тісноті кийком або шаблею, схопив пістолет і ледь не всадив у Жабса кулю. Розібравшись, що сталося, він розсердився ще дужче і сказав:

— Це вже все! Тепер обридливе Жабисько нікуди з нами не піде!

Жабс розпустив нюні, Кріт із Ондатром урочисто пообіцяли, що він більше не буде, і коли врешті Борсука вдалося ублагати, експедиція рушила далі.

Цього разу колону замикав Ондатр, котрий міцно тримав Жабса за плече.

Отак вони чалапали навпомацки, прислухаючись до найменшого шелесту і тримаючи руки на пістолетах, поки не озвався Борсук:

— Вже мав би бути бенкетний зал.

І тільки він оце сказав, як усі почули приглушені звуки — гамір, гупання по підлозі та грюкання по столах. Шуміли над самою головою. До Жабса знову повернулися його страхи, Борсук же просто сказав:

— Ті ласиці щось виробляють!

Тунель побіг угору. Вони пройшли ще трохи, і шум залунав знову, цього разу вже дуже чітко, над самісінькими головами.

— Ура-а-а, ура-а-а, ура-а-а, ура-а-а! — кричали ласиці та тупотіли крихітними ніжками по долівці, дзенькали келихами, а їхні маленькі кулачки гримали по стільницях.

— Ото вже веселяться! — зауважив Борсук. — Ну ж бо, не баріться!

І вони поспішили тунелем і дійшли до його кінця, опинившись під люком, що виводив до комірки дворецького.

Шуміли в бенкетному залі так, що можна було не боятися, що хтось почує, і Борсук сказав:

— Всі разом узяли! — і вчотирьох вони підважили плечима кришку люка й відсунули її набік. Допомагаючи один одному, вони піднялися в комірку, і тепер тільки єдині двері комірчини відділяли їх від бенкетного залу, в якому, нічого не підозрюючи, гуляли вороги.

Тут, у комірці, гамір був просто оглушливим. Коли ж нарешті галас і гупання трохи вщухли, стало чутно, як хтось каже:

— Я скажу коротко (бурхливі оплески), але, перш ніж сісти (схвальні вигуки), хотів би сказати добре слово на адресу нашого милого господаря — містера Жабса. Хто з нас не знає Жабса (оглушливий регіт), доброго, скромного, правдивого Жабса (веселі вигуки)!

— Ану дайте, доберуся я до нього! — промимрив Жабс і аж зубами заскреготів.

— Візьми себе в руки! — мовив Борсук, ледве стримуючи його. — Так, усі готові?

— Дозвольте заспівати одну пісеньку, — продовжував той самий ласиця, — яку я склав про Жабса (тривалі оплески).