Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І він так надувся від пихи, що отак, на ходу, склав про себе хвалебну пісеньку і ну її горлати на всю губу, хоч слухачів, крім нього самого, навколо не було. Мабуть, жоден звір на світі не співав собі такої похвальби.

Було ще чимало подібного, але все це було таке хвалькувате, що навіть сором переповідати.

Жабс ішов і співав, співав і йшов, і був чим далі, тим пихатішим. Та дуже скоро доля безцеремонно поклала цим гордощам край.

Пройшовши кілька миль угіддями, Жабс вийшов на битий шлях і, стоячи на ньому та вдивляючись у світлу далечінь, помітив цятку, яка поволі наближалася, стаючи спершу крапкою, потім крапелькою, потім чимось до болю знайомим, а потім до його зачарованого вуха двічі долинув дуже знайомий застережний звук.

— Щось дуже знайоме! — схвильовано скрикнув Жабс. — Я вертаюся до справжнього життя, я знов у тому великому світі, де мене стільки часу не було! Я гукну їх, своїх братів по колесу, я розповім їм пару оповідок, які досі так подобалися іншим, і вони просто не зможуть не підвезти мене, а тоді я матиму нагоду поговорити з ними трохи довше. І може, як пощастить, скінчиться тим, що я приїду до Жабс-холу на автомобілі! Ой, подивився б я тоді на Борсукову морду!

Жабс не вагаючись ступив на шлях і вже хотів зупинити машину, яка неквапно наближалася до луки, аж раптом зблід як смерть, серце йому кевкнуло тоненько, коліна затремтіли, у животі нестерпно закрутило, і він, зігнувшись удвоє, як підкошений, бухнув на землю. Бідолашний, безталанний Жабс, він дуже правильно вчинив, бо то був той самий автомобіль, якого він украв біля ресторану “Червоний Лев”, той фатальний автомобіль, від якого почалися всі його негаразди! І в кабіні сиділи ті ж люди, яких він бачив тоді, коли сидів у ресторанній залі та обідав!

Жабс бебехнувся на шлях безформною купою і розпачливо лопотів:

— Це кінець! Це точно кінець! Знову наручники, знову полісмени! Знову тюрма! Знов сухарі та вода! О, який я був дурний! Чого я домагався, коли пихато йшов полями, горлав зазнайкуватих пісень і зупиняв людей на шляху серед білого дня, і це замість того, щоб сховатися в темряві і тихенько, через чорний хід, дістатися додому! О безталанний Жабсе! О нещасне земноводне!..

Тим часом кошмарний автомобіль ближчав і ближчав, і нарешті Жабс почув, як він зупинився майже біля нього. З кабіни вийшло двоє джентльменів, обійшли тремтячу купку жалюгідного нещастя, що плазом лежало посеред дороги, і один із них сказав:

— Оце так біда! Подумайте тільки! Бідна старенька бабуся — треба розуміти, праля, — охляла посеред дороги! Може, спека її звалила, бідолашну, а може, не їла нічого сьогодні. Давайте посадимо її в машину та підвеземо до найближчого села, там у неї обов’язково знайдеться хтось знайомий.

Вони обережно підняли Жабса з землі, завели його до машини, вклали на м’якенькі подушки та поїхали далі.

Почувши їхню співчутливу розмову, де не було й натяку на злість, Жабс зрозумів, що його не впізнали, піднісся духом, обережно розплющив спершу одне око, потім — друге.

— Гляньте! — гукнув джентльмен. — їй уже краще. Свіже повітря таки робить свою справу. Як вам зараз, місіс?

— Дуже дякую, сер, — ледве проквилив Жабс, — мені вже набагато краще!

— Дуже добре! — мовив джентльмен. — Лежіть собі тихенько, не рухайтеся, і — благаю вас! — навіть не намагайтеся говорити.

— Спробую, — пообіцяв Жабс. — Але я подумала, чи не могла б я сісти отам спереду, біля шофера? Свіжий вітерець обдує мені лице, і тоді я дуже скоро оклигаю.

— Яка розсудлива жінка, просто неймовірно! — вигукнув джентльмен. — Авжеж, сідайте. — І вони, обережно підтримуючи Жабса, допомогли йому пересісти на сидіння біля водія.

Машина покотилася далі.

Жабс уже майже оклигав. Він сів прямо, роззирнувся і спробував погамувати тремтіння, нудьгу, а надто старий потяг до їзди, але боротися з ним ставало чимраз важче.

— Це доля! — промовив він сам до себе. — Навіщо опиратися? Навіщо пручатися? — і обернувся до шофера обіч себе.

— Даруйте, сер, — мовив він, — чи не була б ваша ласка на хвильку пустити мене за кермо? Я уважно дивилася за вами, і здається мені, це дуже легко й цікаво, а ще страх як хочеться похвалитися перед подружками, що я мала задоволення керувати автомобілем!

Водій так розсміявся, почувши пропозицію, що джентльмен негайно запитав, у чому річ. Почувши, що до чого, він (на превелику втіху Жабса) вигукнув:

— Браво, місіс! Я в захваті від вашої відваги. Дайте старенькій покерувати і пригляньте за нею. Що вона зробить поганого?

Шофер звільнив місце, Жабс відразу ж заліз на його сидіння, схопився за кермо, з удаваною покірливістю вислухав усі вказівки і рушив з місця — повільно, обачно, бо твердо вирішив бути розважливим.

Джентльмен на задньому сидінні заплескав у долоні, і Жабс чув, як він каже:

— Як гарно в неї виходить! Подумати тільки, праля так вправно керує машиною, та ще й уперше!

Жабс трохи піддав газу, потім ще, і ще.

Він чув, як кричить джентльмен:

— Прале, пильнуй! — І це страх як образило Жабса, і він почав шаленіти.

Шофер хотів йому завадити, але Жабс ліктем притиснув його до сидіння та дав повний газ. Вітер в обличчя, гудіння мотора, стрибки на дорозі — ну хто б тут устояв?