Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І Старший Ласиця — а то був саме він — заспівав пронизливим рипучим голосом:

Борсук розправив плечі, міцніше взявся за кийка двома лапами, обвів поглядом своїх товаришів — і закричав:

— Час настав! За мною! — і щосили розчинив двері.

О, що тут зчинилося!.. Виски, верески, крики! Нажахані ласиці пірнали під столи та в паніці стрибали через вікна! Тхорі кидались до каміна як дурні та застрягали у комині! Столи й стільці літали залом, розбивалось об долівку скло та порцеляна, і все змішалося в ту жахливу мить, коли четвірка Героїв як вихор увірвалася до зали! Кремезний Борсук із тремтячими вусами розмахував величезним кийком так, що аж свистіло, Кріт, чорний і похмурий, і собі вимахував кийком та кричав бойовий клич, від якого мурашки бігли по шкірі: “Я-а-а — Кррріт! Я-а-а — Кррріт!” Озброєний до зубів Ондатр діяв рішуче й нещадно, а Жабс, геть-чисто втративши голову від обурення та посоромленої гордості, роздувся вдвоє та стрибав по долівці й вигукував свої кличі, від яких аж мороз продирав по шкірі:

— Ага, вийшов Жабс на моціон! — верещав він. — Я вам вийду! — і сунув просто на Старшого Ласицю.

Друзів було всього четверо, та ласиць охопила така паніка, що весь зал здавався повним страшних чудовиськ — сірих, бурих, чорних, жовтих, — які дико верещали й розмахували замашними кийками. Ласиці не витримали навали і, заверещавши з переляку, стали кидатись у вікна, в комин, усюди, аби заховатися від страшних кийків.

Невдовзі все скінчилося. Четвірка друзів вільно походжала по всьому залу, і щойно звідкись витикалася чиясь голова, як на неї відразу ж опускався кийок. За п’ять хвилин приміщення було очищене. Через розбиті вікна долітали далекі крики переляканих ласиць, які тікали геть полями. На долівці розпластався добрий десяток подоланих недругів, і Кріт клопотався коло них, надягаючи наручники. Борсук, відпочиваючи від ратних подвигів, сперся на палицю та втирав чоло.

— Кроте, — озвався він, — ти був просто неперевершений! Ану виглянь надвір і скажи, чим займаються сторожові тхори. Щось мені підказує, що тільки ти можеш зробити так, щоб ми не мали з ними сьогодні клопоту!

Кріт тут же шугонув через вікно у двір, а Борсук загадав Ондатрові та Жабсові поставити на ніжки перекинутий стіл, відшукати на підлозі ножі, виделки, тарілки і келихи та подивитися, чи не знайдеться там чого-небудь на вечерю.

— Я б не відмовився перекусити! — сказав він прямо, як завжди казав. — Жабсе, не барися, воруши своїми ластами! Ми повернули тобі твій маєток, а ти не хочеш запропонував нам навіть по бутербродику.

Жабса прикро вразила така прямолінійність, і це при тому, що Борсук не шкодував похвал на адресу Кротових рис та його бійцівських якостей! Що ж до Жабса, то він був у захваті від себе, а надто від того, як він накинувся на Старшого Ласицю, коли той, скуштувавши Жабсового кийка, полетів сторч головою через стіл. Та він занишпорив по залу на пару з Ондатром, і скоро їм вдалося знайти трохи желе з гуави на скляній таці, холодну курку, язик, майже не зачеплений, трохи всяких наїдків та цілу гору омарового салату. В комірці трапився повненький кошик із французькими рулетами, трохи сиру, масла й селери.

Звірі вже збиралися сідати за стіл, коли в вікно заліз Кріт. Він вдоволено хихотів і ніс цілий оберемок рушниць.

— Все! — доповів він. — Я так розумію, що тхорі й так були на нервах, і тільки в залі почали кричати, верещати й ревіти, як деякі з них відразу ж покидали рушниці і дременули світ за очі. Інші залишилися на варті, та коли по них понеслися ласиці, вони запідозрили зраду, вступили з ними в сутичку — а ті ж просто хотіли проскочити до виходу! — і так вони билися й качалися, поки не скотились майже всі до річки! Та хай там як, а їх уже нема, і рушниці їхні в мене. Ну, чим погано?

— Достойний, шляхетний звір! — мовив Борсук з повним ротом курки та всякої всячини. А зараз, Кроте, поки ти ще не присів до столу, чи не була б твоя ласка зробити ще одну послугу? І я перестану тебе турбувати відразу, як побачу, що на тебе можна покластися і ставити тебе у приклад іншим. Я міг би доручити це Ондатрові, та він поет, що з нього візьмеш? Так от, проведи отих хлопак на верхній поверх, нехай вони поприбирають у спальнях, наведуть там лад, щоб знову стало затишно і зручно. І простеж, аби вони попідмітали попід ліжками, поміняли простирадла і наволочки, та ще позагинали один кутик у постелі, ну, не мені тебе вчити. І візьми відерце теплої води, чисті рушники, нове мило та порознось все по кімнатах. Після цього, як матимеш бажання, можеш дати їм копняка і провести через задні двері: сподіваюся, нікого з них ми більше не побачимо. А потім прийдеш сюди і почастуєшся холодним язиком. Він тут просто смакота! Кроте, я дуже задоволений тобою!

Кріт, добра душа, взяв кийка, вишикував полонених шерегою, скомандував “кроком руш!” і повів на другий поверх. Невдовзі він повернувся і, всміхаючись, доповів, що всі кімнати готові й сяють, як нова копійка.

— Обійшлося без стусанів, — додав він. — Думаю, що на сьогодні вони отримали сповна, і коли я це сказав, ласиці цілковито зі мною погодилися і запевнили, що забудуть сюди дорогу. Вони каялися, вибачалися, та це ж, мовляв, не вони винні, а Старший Ласиця та тхорі, а як ще від них щось знадобиться, то варто буде тільки натякнути, як усе буде зроблено. Тож я дав їм по рулету, випустив через задній хід, і тільки п’яти їхні залопотіли!

Сказавши це, Кріт присунувся до столу та завзято взявся за холодний язик. Жабс, як справжній джентльмен, забув недавні ревнощі і сердечно промовив:

— Дякую тобі, добрий, милий Кротику, за всі твої сьогоднішні турботи, а надто за вранішню кмітливість!

Борсукові сподобалися Жабсові слова, і він сказав:

— Чуєш, що каже наш відважний Жабс?

Вони скінчили вечерю, страшенно задоволені тим, що сталося, і скоро пішли відпочити на чистих простирадлах. Ніщо вже лякало їх у родовій Жабсовій оселі, яку вони здобули завдяки винятковому героїзму, вдалій стратегії та доречному застосуванню кийків.

Наступного ранку Жабс, який, як завжди, проспав, спустився до сніданку запізно, і знайшов на столі трохи яєчної шкаралупи, кілька шматочків холодних та зачерствілих тостів, кавник, випорожнений на три чверті, та ще такі-сякі крихти. Не сказати, що це додало йому настрою, це ж, як-не-як, був його дім. Через вікно їдальні він побачив Крота й Ондатра, які сиділи посеред газону у кріслах-гойдалках, і, мабуть, переповідали один одному якісь бувальщини, час від часу заливаючись реготом і дригаючи коротенькими лапками. Борсук сидів у кріслі та з серйозною міною читав газету, і коли Жабс зайшов до кімнати, просто підняв голову та мовчки кивнув.

Жабс не став нарікати, а сів за стіл і поснідав тим, що там ще залишалося, подумки сказавши собі, що цього він так просто не залишить. Коли він уже доїдав, Борсук відірвався від газети і сказав:

— Даруй мені, Жабсе але цього ранку на тебе чекає багато серйозної роботи. Бачиш, не варто зволікати з Бенкетом на честь перемоги. Від тебе всі його чекатимуть, та, зрештою, хіба тут так не заведено?

— О, так, так, — охоче погодився Жабс. — Треба ж якось віддячити. От тільки не розумію, чому тобі забаглося влаштувати бенкет уранці. Але ж ти знаєш, я живу не стільки задля власного задоволення, скільки для того, щоб вгадувати бажання моїх друзів, а потім, по можливості, втілювати їх у життя, чи не так, Борсуче, старий друже?!

— Не прикидайся дурнішим, ніж ти є насправді, — мовив Борсук, якому вже вривався терпець. — І не хихоти тут і не бризкай кавою, коли говориш. Що в тебе за манери?! Я от що хочу сказати: Бенкет, ясна річ, буде ввечері, але запрошення треба написати й розіслати просто зараз, і ти таки напишеш. Отже, сідай за цей стіл — бачиш пачку поштового паперу, на якому синім із золотом написано “Жабс-Хол”? — і пиши запрошення всім друзям. Якщо візьмешся просто зараз, до обіду закінчиш. Ну, звісно, і я не стоятиму осторонь. Я візьму на себе всі приготування до Бенкету.

— Що?! — перелякався Жабс. — Замкнути мене тут, щоб я писав оті кляті листи, і це такого чудового ранку, коли мені потрібно обійти володіння і все привести до ладу! Ніяких привітань — і квит!.. Ви ще побачите!.. Хоча, зачекайте хвилинку! Так, звичайно, дорогий Борсуче! Яка це насолода, яке це задоволення порівняно з усім іншим! Ти хочеш, щоб усе було зроблено? Буде зроблено! Ходи, Борсуче, берися за приготування до Бенкету, керуй, як тобі заманеться, а потім приєднуйся до наших юних друзів надворі, що сповна віддаються тихим радощам, забувши про мене, мої турботи та зусилля. Я жертвую цим ранком задля обов’язку і дружби!

Борсук підозріло покосився на Жабса, але не вловив жодного натяку на якусь каверзу.

Не відчувши нічого підозрілого, Борсук вийшов з кімнати й подався на кухню, і щойно двері за ним зачинились, як Жабс усівся за письмовий стіл.

Поки вони розмовляли, у голові його народився чудовий задум. Він напише ці запрошення і подбає, щоб там було написано про його провідну роль у сутичці і про те, як він, Жабс, одним ударом кийка вклав на землю Старшого Ласицю. Він не забуде натякнути на свої пригоди, і як же він подасть це сходження до славні А на десерт запропонує щось на зразок вечірньої розважальної програми, яка виглядатиме приблизно так: