Вітер у вербах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чого не чув? — здивувався Жабс і аж поблід на виду. — Ану, Ондатрику, розповідай! Не треба мене жаліти! То чого я ще не чув?

— Чи не хочеш ти сказати, — закричав Ондатр, бумкаючи своїм кулачком по столу, — що нічого не чув про Горностаїв та Ласиць?

— А, про тих, що з Дикого Пралісу? — і собі скрикнув Жабс, затремтівши всім тілом. — Ні, ні сном, ні духом! А що вони накоїли?

— …і про те, як вони прийшли до Жабс-холу і захопили його? — далі питав Ондатр.

Жабс важко сперся на стіл, поклав підборіддя на лапки, на очі набігли сльозини, а потім — кап! кап! — упали на стіл.

— Давай, Ондатре, — тихо мовив він небавом, — розкажи мені все як є. Гірше вже не буде. Звір я чи не звір? І не таке пережив.

— Розумієш, коли ти… коли з тобою… це сталося, — повільно, підбираючи слова, почав Ондатр. — Тобто, коли ти на якийсь час залишив наше товариство, після того інциденту з машиною… Одне слово, це сталося тоді…

Жабс кивнув, не кажучи ні слова.

— Так, весь берег про це гудів, — вів далі Ондатр, — і не тільки берег, а й Дикий Праліс теж. Хтось підтримував, хтось навпаки, ну знаєш, як завжди буває. Ті, що з берега, підтримували тебе, вони казали, що з тобою просто нечесно повелися, що всі знають, які тепер суди. А ті звірі, що з Дикого Пралісу, були налаштовані проти тебе, вони казали, що ти дістав по заслугах, що давно вже час покласти край твої неподобствам. Вони нахабніли просто на очах, ходили всюди й патякали, що цього разу тобі точно не відкрутитися! Що ти вже — чуєш, ніколи! — не повернешся сюди.

Жабс, не кажучи ні слова, знову кивнув.

— Та що з них візьмеш, із тієї дрібноти, — вів далі Ондатр. — Але Кріт із Борсуком не вірили жодному їхньому слову, вони були переконані, що ти повернешся назад, хай там що. Як саме ти повернешся, вони не знали, але однаково вірили, що це станеться!

Жабс знову завовтузився на стільці та навіть осміхнувся.

— Вони наводили приклади з історії, — розповідав Ондатр, — вони казали, що ніякий закон не страшний, якщо ти наполегливий, як Жабс, умієш увійти в довіру, як Жабс, і маєш товстого гаманця, як у Жабса. Вони навіть перебралися з речами до Жабс-холу і ночували в ньому, весь час провітрюючи і стежачи, щоб помістя було цілком готовим до повернення власника. Ні, вони не сподівалися нічого поганого, а все-таки важко довіряти тому, хто живе у Дикому Пралісі. А тепер я підхожу до найважчої та найболючішої частини розповіді. Однієї темної дощової ночі — а було тоді хоч в око стрель, і дув сильний вітрисько, і дощ періщив наче з відра, — так от, банда ласиць, озброєних до зубів, нечутно прокралася під’їзною алейкою до парадного входу. Одночасно ватага тхорів-головорізів зайшла від городу і заволоділа задвірком та конторою. А зграя горностаїв-нишпорок, які ні перед чим не спиняться, захопила оранжерею, більярдну та відчинила всі вікна, що виходять на галявину.

— Кріт і Борсук сиділи біля каміну в курилці, розповідали один одному всякі оказії і нічого не підозрювали, бо в таку ніч усе живе сидить удома. Аж тут ці кровожерливі бестії ввірвалися у двері й зусібіч накинулись на них. Наші друзі бились, як могли, та що б вони зробили проти такої зграї? Зброї ніякої, захопили зненацька, та ще й нападників сотні та сотні? Вони схопили Крота з Борсуком, відлупцювали їх палицями та викинули надвір, у мокру холоднечу, ще й кричали навздогін таке, що навіть згадувати прикро!

Тут нечулий Жабс захихотів, але потім спробував опанувати себе і став надзвичайно серйозним.

— Відтоді зайди з Дикого Пралісу так і живуть у Жабс-холі, — сказав Ондатр. — А як вони там поводяться! Півдня валяються у ліжку, снідають, коли заманеться, а в домі, мені казали, такий гармидер, що страшно й подумати! Жеруть твої припаси, п’ють твоє питво, кпинять із тебе, співають сороміцьких пісень про… ну, про тюрми, магістрати, про полісменів, про тебе… паскудні пісеньки, і гумору в тих співах — ні на гріш. І патякають перед прислугою, що житимуть там вічно.

— Що?! — скричав Жабс, зриваючись на ноги і хапаючись за кийка. — О, дайте мені це побачити!

— Нічого в тебе не вийде! — гукнув навздогін йому Ондатр. — Краще повернися й не лізь. Влипнеш у халепу, і нічого більше.

Та Жабс уже пішов, і втримати його було неможливо. Він рішуче крокував дорогою, закинувши палицю на плече, сердито сопів і бурмотів щось під ніс, поки не дістався до парадної брами. І тут з-за частоколу раптом виткнувся довгий жовтий тхір з рушницею.

— Стій! Хто йде? — гаркнув тхір.

— Пішов геть! — скипів Жабс. — Ти хто такий? Ану виходь негайно, бо зараз…

Тхір, нічого не кажучи, приклав до плеча рушницю, Жабс, від гріха подалі, кинувся на землю, і — бах! — куля просвистіла десь над вухом.

Спантеличений таким прийомом, Жабс зірвався на ноги і рвонув, як підпалений, по дорозі. Він біг і чув, як регоче за його спиною тхір, а потім до цього реготу додався чийсь тоненький, бридкий смішок.

Він повернувся до Ондатра чорний, як туча, і розповів усе, що сталося.

— А я тобі що казав? — мовив Ондатр. — Навіть не потикайся. Там повно вартових, і всі озброєні. Не поспішай, ще не час.

Та Жабс не був би Жабсом, якби здався так легко. Він вивів човна і поплив униз за течією, туди, де збігав до води його сад.

Коли показалося старе помістя, Жабс опустив весла і став уважно роздивлятися довкола. На перший погляд, усюди було тихо й мирно, ніде нікого не видно.

Він бачив весь фасад Жабс-холу, що пломенів у вечірній заграві, голубів, що парами сиділи на даху, дерева, що рядочком стояли попід рівненькою лінією покрівлі, дах, яскраві плями квітів, струмок, що біг від човнового навісу, невеличку дерев’яну кладку понад ним, і всюди було тихо, ніде ні душі.

Мабуть, спершу треба дістатися до човнового навісу, подумав Жабс. І він дуже обережно погріб до струмкового устя. Човен вже пропливав під кладкою, коли де — бах! — зверху впав великий камінь і наскрізь пробив дно в човні. Той відразу ж став наповнюватися водою та осідати, і Жабс опинився по коліно у воді. Він зиркнув вгору і побачив на мості двох горностаїв, які стояли, спершись на поруччя, і відверто веселилися, дивлячись на Жабса.

— Жабчику, наступний камінь полетить тобі в голову! — прокричали йому горностаї.