Brain: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– В чому річ? – проговорив він, удаючи, що знову береться за журнал.

– Викладай! – перебив Філіпс. – Я ж знаю, ти просто хочеш подражнити мене. Лихо в тім, що тобі надто таланить.

– Не знаю, що… – почав Майклз і змовк. Одним швидким рухом Філіпс перетнув кімнату і вихопив журнал з його рук.

– Не будемо гратися в мовчанку, – вигукнув Філіпс. – Ти ж знав, що чекання сюрпризу, який ти обіцяв через Гелен, зведе мене з розуму. Я мало не зателефонував тобі о четвертій ранку. І жалкую, що стримався – ти заслужив, щоб тебе розбудили.

– А-ах, так… Сюрприз… – продовжував дражнитися Майклз. – Мало не забув. – Він понишпорив у дипломаті. За хвилину видобув маленького пакетика, загорненого в темно-зелений папір і перев’язаного широкою жовтою стрічкою.

Мартінове обличчя витягнулося. Що це? Він чекав побачити якісь папери, скоріш за все – віддруковані на комп’ютері дані, які б демонстрували епохальне, зроблене ними відкриття. І вже ніяк не розраховував на подарунок.

– Це і є сюрприз для тебе, – сказав Майклз, подаючи пакетика.

Філіпс ще раз поглянув на подарунок. Розчарування його межувало з люттю.

– Якого дідька ти купив мені якусь іграшку?!

– Бо з тобою так приємно було займатися наукою, – відповів Майклз, усе ще простягаючи Мартінові пакетика. – Візьми, будь ласка.

Філіпс узяв. Він уже настільки опанував себе, що йому стало ніяково за таку реакцію. Що б не коїлося в його душі, він аж ніяк не хотів ображати Майклза. В кожному разі, це був знак уваги з його боку.

Філіпс подякував приятелеві, одночасно зважуючи на долоні пакетика. Був він легенький, приблизно чотири дюйми завдовжки й один заввишки.

– Не хочеш поглянути, що всередині? – поцікавився Майклз.

– Аякже! – промовив Філіпс, на хвильку затримавши уважний погляд на Майклзовому обличчі. Купівля подарунка аж ніяк не клеїлася до цього юного генія з відділу розробки обчислювальних машин. Це аж ніяк не означало, що Майклз був відлюдьком чи скнарою. Але наука настільки поглинала його, що він забував про норми ввічливості. І справді, за чотири роки, що вони пропрацювали разом, Філіпс жодного разу не стрінув Майклза в спільних знайомих. Мартін уважав, що неймовірно потужний розумовий апарат Майклза ніколи не вимикається. Кінець кінцем, Майклзові було лише двадцять шість, коли за видатні здібності його поставили на чолі новоствореного при університеті сектора штучного інтелекту. А ступінь доктора філософії він одержав у дев’ятнадцять, ще в Массачусетському технологічному.

– Розгортай, – нетерпляче проговорив Майклз.

Філіпс зняв стрічку й урочисто поклав її на письмовий стіл серед завалів паперів та плівок. Туди ж лягла й темно-зелена обгортка. Під нею виявилася чорна коробочка.

– Це до певної міри символічно, – пояснив Майклз.

– Справді? – здивувавсй Філіпс.

– Угу, – підтвердив Майклз. – Ти ж знаєш, як фізіологія підходить до мозку – як до чорної скриньки. Ну, поглянь же, що там усередині!

Філіпс боязко посміхнувся. Він не розумів, про що говорить Майклз. Зняв кришку з коробочки й вийняв паперову серветку, що лежала згори. І на свій превеликий подив видобув ізсередини касету, де на етикетці футляра значилося: «ПОГОВІР», виконує Флітвуд Мек».

– Що за чортівня, – скривився Філіпс. Він не міг утямити, навіщо Майклзові було купувати для нього цей запис.

– Ще один символ, – пояснив Майклз. – Те, що всередині, буде для твоїх вух приємніше від будь-якої музики.

Раптом уся шарада набула змісту. Філіпс відчинив футляр і дістав касету. То був не запис музики. На плівку записали комп’ютерну програму.

– Як багато ми досягли? – майже пошепки спитав Філіпс.

– Роботу закінчено, – проговорив Майклз.

– Бути не може! – завагався Філіпс.

– Пам’ятаєш останній матеріал, що ти дав мені? Він зробив диво. Розв’язав задачу, як визначати щільність тканин на їхній межі. Ця програма включає всі твої операції при розшифровуванні рентгенограми. Вона прочитає будь-який знімок, якщо ти поставиш її в цю машину. – Майклз показав у глибину кімнати. Там, на Філіпсовому робочому столі стояв апарат завбільшки з телевізор. З першого погляду було видно, що зразок дослідний. Передню планку з нержавійки тримали болти, що стирчали назовні. В лівому горішньому куті чорніла щілина для касети з програмою. З боків виходили два електричні кабелі. Один під’єднував друкуючий пристрій введення-виведення. Інший ішов до прямокутного ящика чотирьох футів завширшки й одного заввишки. На передній стінці цього пристрою зяяв широкий проріз із валиками – туди належало вставляти рентгенівський знімок.

– Важко повірити, – сказав Філіпс, побоюючись, що Майклз знову його розігрує.

– Нам теж, – зізнався Майклз. – Усе якось зовсім несподівано наклалося одне на одне. – Він пройшов у глибину кімнати і ніжно провів рукою по верхній кришці комп’ютера. – Все, що ти зробив для вирішення проблеми розпізнавання щільності тканин радіологічними методами, не тільки продемонструвало необхідність створення нової апаратури, але й підказало, якою вона має бути. І ось вона перед тобою.

– На вигляд дуже проста.