Досліди на людях, починаючи від завершення другої світової війни, породили низку складних проблем, оскільки число хворих, використовуваних як піддослідний матеріал, дедалі збільшується, хоча цілком очевидно, що, якби ці люди знали, що з ними робитимуть, вони б не дали своєї згоди[6].
Ці слова відомого анестезіолога, професора Гарвардського університету, взято з початку статті, де він описує двадцять два досліди, в яких, на його думку, порушено медичну етику. Він вибрав ці приклади з групи, що нараховувала п’ятдесят жертв, і послався на англійського професора д-ра М. X. Паппворта, який склав список п’ятисот осіб[7]. Ці епізоди не є випадковими й відокремленими. Вони типові, і спричиняються системою цінностей лікаря-експериментатора, яку витворила сучасна медична громадськість, вважаючи, що вона необхідна для дослідницької роботи. Ось кілька прикладів.
В одному експерименті, про який писали в останні роки і який став темою телевізійної програми ШІСТДЕСЯТ ХВИЛИН, брали участь різні урядові агентства Сполучених Штатів. У ньому вивчали дію галюциногенів на військовослужбовцях, які ні про що не підозрювали. Можливо, тривожнішим і ближчим до історії, викладеної в романі, був експеримент, коли, не отримавши дозволу літніх хворих, їм вводили живі ракові клітини[8]. Під час дослідження вчені не знали, чи приживеться рак, чи ні. Напевне, вони самовільно вирішили – хворі вже такі старі, що це не матиме значення.
Є численні приклади, коли радіоактивні препарати вводили людям, які нічого не знали й не підозрювали – переважно розумово відсталим – але й немовлята не були від цього гарантовані[9]. Ніщо не може виправдати цих дослідів, які проводилися начебто для покращення терапевтичного стану хворих, але, поза сумнівом, люди, яким нічого не сказали, ризикували дістати важкі тілесні ушкодження. Більш того, результати таких дослідів, як правило, не чіткі, і частіше служать для збільшення списку наукових робіт дослідників, аніж для розвитку медичної науки. Багато таких дослідів свідомо підтримувалося й фінансувалося різними відомствами уряду Сполучених Штатів.
Під час іншого досліду від семисот до восьмисот розумово відсталих дітей було цілеспрямовано заражено сироваткою з метою викликати гепатит[10]. Серед організацій, що схвалили й підтримали цей проект, поза сумнівами, було й Епідеміологічне управління Збройних сил. Говорилося, що батьки дали згоду, але сумнів викликає те, як цю згоду було отримано і наскільки батьків поінформували про суть досліду. До того ж виникає питання, чи не порушує згода, яку дали батьки, права піддослідних? Я щиро сумніваюся в цьому. Загальна пошана до медицини й медичних досліджень викликає у медиків відчуття всемогутності і, разом з цим, створює подвійний моральний кодекс, тобто вседозволеність щодо хворих.
Було б безвідповідально твердити, що більшість досліджень, які проводяться в Сполучених Штатах на людях, спирається на принципи, що суперечать етичним нормам. Але є й такі дослідники – хоч їх не так і багато, – які ігнорують ці принципи. Цей факт насторожує і вимагає уваги з боку громадськості. В наших учбових медичних центрах кількість досліджень зростає, тож науковий ентузіазм і дух фахової змагальності можуть змусити дослідників забути про те, що дослідження ці не повинні завдавати хворим ніякої шкоди. Крім того, між ризиком для піддослідного хворого і корисністю досліду для суспільства не було встановлено чіткої межі[11]. І думка про те, що висловлена хворим згода виключає зловживання, виявилася неправильною. Візьмемо той випадок, коли п’ятдесят жінок були використані як піддослідний матеріал для перевірки препарату, що викликає пологи. Всі вони дали письмову згоду, але в умовах, які важко назвати ідеальними. В результаті розслідування було встановлено: багато хто погодився під тиском, при надходженні до пологового будинку чи вже в самій палаті для пологів[12]. Після того, як цей факт сплив на поверхню, породіль проінтерв’ювали – майже сорок відсотків, як виявилося, гадки не мали, що були піддослідними, хоча власноручно підписали згоду. Щоб отримати згоду породіль, казали – їм вводитимуть «нові», а не «експериментальні» ліки. Дослідники прекрасно знали, що прикметник «нові» створює уявлення, наче досліджувані ліки кращі від «старих».
Але часто для отримання згоди хитрощі непотрібні. Тактичний хід, до якого вдаються найчастіше, такий: хворому дають зрозуміти, що коли він не схоче «співробітничати», догляд за ним буде проводитися не на вищому рівні. Є ще й такий досить розповсюджений прийом – дослідник натякає, що досліджуваний засіб може принести користь, навіть коли це малоймовірно. Часто-густо лікар не повідомляє, що є інший, уже виправданий терапевтичний прийом.
Все це не нове. Вже більше двадцяти років медичні часописи пишуть про порушення фахової етики при дослідах на людях. Але картина й досі лишається незмінною. І тепер, у вісімдесяті, коли медицина заводить роман з фізикою, можливості для зловживань набувають нових, жахаючих розмірів. Основне місце для спільного застосування сил медицини й фізики – наука про мозок, і основним об’єктом для дослідів стане людський мозок, який багато хто вважає найзагадковішим і най дивовижнішим витвором у всьому Всесвіті. Етичні й моральні питання, пов’язані з дослідами на людях, мають бути вирішені до того…
… До того, як вигадка й фантазія стануть дійсністю.
РОБІН КУК, доктор медицини.
[6] Бічер Г.К. Етика й клінічні дослідження. – Нью Інгланд Джорнал оф Медсін, 1966. – Т. 274. – С. 1354–1360.
[7] Паппворт М.X. Досліди на людині. – Бікон Пресс, Бостон, 1967.
[8] Барбер Б. Етика й дослідження на людях. – Сайнтіфік Амерікен, 1976. – Т. 234. – №2. – С. 25–31.
[9] Паппворт М.X. – цит. твір.
[10] Ветч Р.М. Розвідки з медичної етики. – Гарвард Юніверсіті Пресс, 1977. – С. 274–277.
[11] Джонас X. Філософські роздуми з приводу дослідів на людях. – Досліди на людях. – П.А.Фрейд, 1969.
[12] Барбер Б. – цит. твір.