Brain: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Я здогадуюся. А де?

– А чому це ви цікавитеся? – спитав Мартін.

– Просто з цікавості, – відповіла Гелен.

– Скажіть, – проговорив Філіпс, – мене розшукував хто-небудь… Наприклад, люди з ФБР?

– Чому вас має розшукувати ФБР?

Тепер Мартін був майже переконаний, що Гелен під спостереженням. Не в її манері було відповідати питанням на питання, особливо на таке абсурдне – про ФБР. За звичайної ситуації вона просто сказала б Мартінові, що він збожеволів. Сенсон, або один з його агентів, сидить біля неї. Філіпс різко повісив трубку. Йому доведеться подумати, яким іншим шляхом отримати необхідну інформацію з лікарні і з його ж власного відділення.

Наступний дзвінок був також до лікарні. Мартін попросив розшукати доктора Сенгер. Менш за все він хотів, щоб вона зараз ішла до гінекології. Але її ніде не могли знайти, а передавати щось Мартін боявся. Повісивши трубку, він набрав номер Крістін Ліндквісг. Сусідка Крістін відповіла після першого ж сигналу, та коли Філіпс назвав себе й поцікавився Крістін, дівчина сказала, що не може йому нічого повідомити і що краще? він не дзвонив. І поклала трубку.

Вернувшись до столика, Філіпс розгорнув свій список. Дістав ручку й написав: «Сильна радіоактивність у мозку молодих жінок (? у інших частинах тіла); хворим повідомляли, що в них є патологія в пап-мазках, на той час як мазки нормальні; нарешті, неврологічна картина чимось нагадує розсіяний склероз». Філіпс втупився в написане. Думки його крутилися по одному шаленому колу. Тоді він дописав: «Нервове відділення – гінекологія – поліція – ФБР», і далі: «Вернер – некрофілія». Здавалося, не існувало нічого, що могло б пов’язувати ці ланки, але єдине, що уявлялося Мартіну справді реальним, – те, що в центрі перебуває гінекологічне відділення. Якби йому вдалося встановити, чому пап-мазки без будь-яких підстав називали атиповими, можливо, він щось і зрозумів би.

Раптом його охопила хвиля відчаю. Напевно, він зустрівся з чимось більшим, ніж може впоратися. І попереднє його життя з щоденними турботами й неприємностями вже не здалося таким поганим. Він радо змирився б з надокучливою буденністю, якби міг лягти ввечері в ліжко, обіймаючи Деніс. Мартін не був релігійний, але раптом спіймав себе на. тому, що намагається укласти угоду з Богом – якщо він його звільнить від цього кошмару, Мартін ніколи не скаржитиметься на життя.

Він поглянув на аркушик паперу на столі й відчув, як на очі набігають сльози. Чому саме на нього полює поліція? В цьому не було сенсу.

Він знову підійшов до телефону й ще раз попробував зв’язатися з Деніс, але марно. У відчаї він зателефонував до гінекологічного відділення й поговорив з реєстраторкою.

– Деніс Сенгер уже була на прийомі?

– Ще ні, – відповіла реєстраторка. – Чекаємо її з хвилини на хвилину.

Мартінова думка працювала швидко.

– З вами говорить доктор Філіпс. Коли вона прийде – скажіть, що я відміняю її зустріч з гінекологом і що вона повинна побачитися зі мною.

– Я передам, – відповіла реєстраторка.

Мартін відчув, що вона щиро здивована.

Мартін пішки повернувся до маленького парку і сів на лаву. Він неспроможний був прийняти жодного розумного рішення. Для людини, яка вірила в порядок і державну владу, той факт, що він не міг зв’язатися з поліцією після того, як у нього стріляли, здавався найвищим виявом нелогічності.

Пообідній час він провів то впадаючи в короткий сон, то прокидаючись, для того, щоб мучитися від розгубленості. Неспроможність прийняти рішення кінець кінцем визначила лінію його поведінки. Прийшла година пік, сягнула свого апогея. Потім натовп став рідшати, і Мартін знов пішов до кав’ярні. Було трохи за шосту.

Він замовив м’ясо і, поки його готували, спробував розшукати Деніс. Але її ніде не могли знайти. Закінчивши розмову, він вирішив зателефонувати їй додому, розмірковуючи, чи достатньо знає про нього поліція, щоб встановити за нею спостереження.

Вона відразу ж зняла трубку.

– Мартіне? – в її голосі лунав відчай.

– Так, це я.

– Слава Богу! Де ти?

Мартін не відповів на це питання й сказав:

– Де ти була? Я цілий день тебе розшукую.

– Я не зовсім здорова. Лишилася вдома.

– Чому ж ти не попередила в лікарні?

– Я знаю, що я… – раптом голос Сенгер змінився. – Не приходь! – прокричала вона.

Її голос заглушили, і Філіпс чув беззвучну боротьбу. У п’ятах йому похололо.