Brain: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рушивши вздовж неї, він зазирнув під арку. Волоцюг було не троє, а четверо. Один спав, лежачи на спині, й хропів. Троє інших сиділи й грали в карти. Горіло маленьке вогнище, освітлюючи дві порожні півгалонові винні пляшки. Певний час Філіпс спостерігав за цими людьми, бажаючи переконатися, що вони справді ті, кими здаються – звичайнісінькі волоцюги. Він обмізковував, як використати їх, наче буфер між собою та Сенсоном. Не те щоб він боявся, що його заарештують, ні, але його досвід взаємин з різними організаціями сам підказував дальші дії: треба ретельно вивчити ситуацію і зрозуміти, чого слід чекати. Використати з цією метою підставну особу – єдине, що спало йому тепер на думку. Кінець кінцем, навіть якщо все те, що відбувалося, мало сенс, зустріч у Клойстерзі посеред ночі навряд чи була нормальним явищем.

Поспостерігавши ще кілька хвилин, Філіпс рушив під арку, прикидаючись людиною напідпитку. Троє волоцюг на кілька секунд втупилися в нього, але, зрозумівши, що він не має лихих замірів, повернулися до своєї гри.

– Хтось із вас, хлопці, хоче заробити десятидоларовика?

Всі троє знов підвели на нього очі.

– А що треба робити за десятку? – спитав наймолодший.

– Замінити мене на десять хвилин.

Волоцюги перезирнулися й засміялись. Наймолодший підвівся.

– Гаразд, а що мені робити, поки я – ти?

– Рушай до Клойстерза й обійди його навколо. Якщо хтось спитає, як твоє прізвище, скажеш – Філіпс.

– Покажи десятку.

Філіпс дістав банкноту.

– А мені можна? – спитав один з двох старших чоловіків, над силу підводячись із землі.

– Заткни пельку, Джек, – сказав молодший. – Твоє повне ім’я, містере?

– Мартін Філіпс.

– Гаразд, Мартіне, домовились.

Знявши штормівку й кепі, Філіпс змусив волоцюгу одягти їх і насунути кепі нижче на лоба. А сам узяв пальто волоцюги й неохоче встромив руки в рукави. Пальто було благеньке, з вузькими оксамитовими вилогами. В кишені виявився недоїдок сендвіча без обгортки.

Незважаючи на Мартінові заперечення, двоє інших волоцюг наполягли, що йтимуть з ним разом. Вони сміялися й жартували, аж поки Мартін не сказав, що розірве контракт, якщо вони не вгамуються.

– Мені вже йти? – спитав молодший.

– Так, – відповів Мартін, уже починаючи сумніватися в необхідності цього маскараду. Стежка привела до внутрішнього дворика, що був нижче рівня головної дороги. До вибрукованого простору вів крутий спуск. Згори стояла лава для втомлених пішоходів. Кам’яна стіна межувала з входом, різко уриваючись на перехресті. Просто навпроти того місця, де вони стояли, був головний вхід до самого Клойстерза.

– Послухай, – прошепотів Мартін, – просто підійдеш до дверей, спробуєш відчинити їх, і десять доларів – твої.

– Звідки ти знаєш, що я не втечу з твоєю курткою та капелюхом? – спитав волоцюга.

– Ризикну. Крім того, я тебе наздогнав би, – сказав Філіпс.

– Скажи ще раз, як тебе звати?

– Філіпс. Мартін Філіпс.

Волоцюга насунув Філіпсове кепі так низько на лоба, що мусив закидати голову, аби щось бачити. Він почав дертися вгору по схилу, але втратив рівновагу. Мартін ногою підштовхнув його під сідницю і той по-кошачому, на чотирьох дістався до рівня проїжджої смуги.

Мартін піднявся по схилу й спинився, коли очі його опинилися якраз над краєм кам’яної стіни. Волоцюга вже перетнув шосе й дійшов до забрукованої ділянки. На нерівній поверхні він зразу ж перечепився, але встиг випростатися. Він обійшов цю місцину, що використовувалась як стоянка для автобусів, і рушив до дерев’яних дверей.

– Є хто-небудь? – вигукнув він. Його голос відбився луною у внутрішньому дворику. Зашпортуючись, він вийшов на середину дворика й заволав: – Я Мартін Філіпс!

Ні звуку у відповідь. Лише тихий шелест дощу, який щойно почався. Старовинний монастир з грубо вирізаними геральдичними тваринами надавав цій сцені якоїсь нереальності й позачасовості. Мартін знову подумав, чи не є він жертвою гігантської галюцинації.

Раптом тишу розітнув постріл. Волоцюгу у внутрішньому дворику збило з ніг і жбурнуло на бруківку. Результат був такий самий, якби снаряд влучив у диню. Місце, де ввійшла куля, було наче надріз, зроблений хірургом. Вилетіла ж вона з жахливою руйнівною силою, вирвавши більшу частину обличчя й розкидавши його в радіусі тридцяти футів.

Філіпс і двоє його супутників були приголомшені. Коли вони зрозуміли, що хтось застрелив волоцюгу, то повернулися й кинулися бігти по крутому схилу, який ішов униз від монастиря. Вони падали й перекочувалися, налітаючи один на одного.