Brain: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Один з чоловіків підхопив її і жбурнув на ліжко.

– В такому разі ми почекаємо.

Для Філіпса час минав наче вві сні. Після пострілу він нічого не чув. Ніч була тиха, як не брати до уваги машин, що зрідка проїздили вулицею за дитячим майданчиком. Пульс його вгамувався, але все ще важко було зібратися з думками. Тільки тепер, коли стало розвиднюватися, мозок його знову запрацював. Він міг краще роздивитися навколо. На майданчику стояло кілька бетонових урн, зроблених під валуни. Прилетіли голуби, й кілька опустилися на тіло, простягнене на дні сухого басейну.

Мартін поворушив затерплими ногами. Поступово до нього стало доходити, що труп на дитячому майданчику являв для нього нову загрозу. Скоро викличуть поліцію, а після подій минулої ночі думка про служників закону навіювала жах.

Він змусив себе підвестися і стояв певний час, спершись на стіну, аж поки знову відчув ноги. Сторожко піднявся цементовими сходами, озираючись на всі боки. Все тіло нило. Він побачив стежку, якою недавно біг, охоплений жахом. Віддалік хтось прогулював пса. Ще кілька хвилин, і труп на дитячому майданчику виявлять.

Мартін спустився сходами й заквапився в далекий кут парку, пройшовши повз самісіньке тіло знедоленого. Голуби справляли учту, поїдаючи розбризкані кулею шматочки людського мозку. Мартін відвернувся.

Виходячи з парку, він підняв оксамитові вилоги пальта, яке взяв у волоцюги, й перейшов на другий бік вулиці. Він був на Бродвеї. На розі був вхід до підземки, але Мартін боявся втрапити в пастку. Можливо, там на нього чигають.

Він зайшов до якогось під’їзду й уважно оглянув вулицю. З кожною хвилиною ставало все світліше, й рух посилювався. Філіпс почувся впевненіше. Чим більше людей, тим у більшій він безпеці. До того ж він не бачив нікого, хто б підозріло тинявся без діла або сидів у припаркованому авто.

Таксі спинилося перед світлофором якраз навпроти нього. Мартін вибіг з під’їзду й спробував відчинити задні дверцята. Їх було замкнуто. Водій повернувся, поглянув на Філіпса, а потім рвонув уперед, незважаючи на червоне світло.

Мартін розгублено стояв посеред вулиці, проводячи поглядом машину, що стрімко віддалялася. Тільки коли він знов підійшов до дверей і побачив себе у склі, то зрозумів, чому таксист утік від нього. Мартін мав вигляд справжнісінького волоцюги. Волосся було безнадійно розкуйовджене й злиплося на скроні від крові, до якої причепилося ошмаття листя. Обличчя в бруді й добу неголене. Портрет волоцюги вивершувало подерте пальто.

Простягнувши руку за гаманцем, Філіпс із полегкістю намацав його знайомі обриси в задній кишені штанів. Дістав його й перерахував готівку. В нього був тридцять один долар. Кредитні карточки в цій ситуації цінності не мали. Він витяг п’ятидоларового папірця й засунув гаманець до кишені.

Хвилин за п’ять під’їхала друга машина. Цього разу Філіпс підійшов спереду, щоб таксист його бачив. Він як міг привів до ладу волосся й розстебнув пальто, щоб його жалюгідний стан не відразу кидався в вічі. Але, що найважливіше, – він тримав у піднятій руці п’ятидоларову банкноту. Водій махнув рукою, запрошуючи сідати.

– Куди, містере?

– Прямо, – сказав Філіпс, – їдьте прямо.

Хоча таксист подивився на Мартіна в дзеркальце заднього огляду трохи підозріло, але, коли світло змінилося, відпустив гальма і поїхав Бродвеєм.

Філіпс утиснувся в сидіння й дивився крізь заднє скло. Парк Форт Тріон і дитячий майданчик стрімко віддалялися. Мартін зовсім не знав, куди їхати, але він був певен, що в юрмі почуватиметься в більшій безпеці.

– Мені треба на Сорок другу стріт, – сказав він нарешті.

– Чому ви досі мовчали? – невдоволено пробурчав водій. – Ми могли б звернути на Ріверсайд-Драйв.

– Ні, – сказав Філіпс, – не хочу їхати тією дорогою. Хочу по Іст-Сайду.

– Це коштуватиме вам близько десяти монет, містере.

– Дуже добре, – відповів Мартін. Він дістав гаманця й показав водієві, що спостерігав за ним, десятидоларову банкноту.

Коли машина знову рушила, Мартін дозволив собі розслабитися. Все, що відбувалося протягом останніх дванадцяти годин, досі здавалося нереальним. Було таке відчуття, наче обрушився світ. Доводилося гамувати природне бажання звернутися в поліцію за допомогою. Навіщо вони передали його ФБР? І навіщо, ради всього святого, тим треба було знищувати його, навіть ні про що не поспитавши? Коли машина виїхала на Другу авеню, йому знову стало страшно.

На Сорок другій стріт ніхто не знав Філіпса. А це було якраз те, чого зараз він потребував. Шість годин тому цей район здався чужим і страхітливим. Зараз саме це його заспокоювало. Люди на цій вулиці відверто демонстрували свої психози. Вони не ховалися за удаваним фасадом нормальності. Тих, хто являв небезпеку, можна було розпізнати й обминути.

Мартін купив велику порцію апельсинового соку й вихилив її. Потім випив іще одну. Далі пішов по Сорок другій стріт. Необхідно було подумати. Все повинно мати якесь розумне пояснення. Як лікар, він знав, що хоч скільки, є в недуги жахливих зовнішніх ознак і симптомів, їх завше можна звести до однієї головної причини. Наближаючись до П’ятої авеню, Філіпс зайшов до невеличкого парку біля будинку бібліотеки. Відшукав вільну лаву й сів. Щільніше закутавшись у пальто, він умостився якомога зручніше й спробував простежити події попередньої ночі. Все почалося в лікарні…

Мартін прокинувся, коли сонце було вже майже в зеніті. Він озирнувся, щоб переконатися, чи не стежать за ним. У парку тепер було багато людей, але жоден, здавалося, не звертав на Мартіна ніякої уваги. Повітря вигрілося і він дуже спітнів. Коли він підвівся, то відчув, що від нього зле відгонить. Виходячи з парку, поглянув на годинника, і був вражений – вже пів на одинадцяту.

За кілька кварталів він побачив грецьку кав’ярню. Згорнувши старе пальто, поклав його під столик. Він конав з голоду і замовив яйця, домашню смаженю, бекон, підсмажений хліб та каву. Пройшов до крихітної чоловічої вбиральні, але вирішив не приводити себе до ладу. В такому вигляді ніхто не прийме його за лікаря. Якщо його шукають – кращого маскування не вигадати.

Допиваючи каву, він виявив у кишені зібганий список п’яти хворих: Маріно, Лукас, Коллінз, Маккарті та Ліндквіст. Невже ці п’ятеро й те, що відбулося з ними, могли бути якось пов’язані з тим дивовижним фактом, що його переслідує влада? Але навіть якщо так – навіщо вони намагаються вбити його? І що сталося з цими жінками? Невже їх убили? Невже все це могло бути пов’язане з сексом та злочинним світом? Якщо так, то яка роль радіації і навіщо в це уплуталося ФБР? Можливо, існувала якась загальнонаціональна змова, в яку було втягнено всі лікарні?

Мартін замовив ще кави. Тепер він був певен, що відповідь на всі загадки ховається в медичному центрі університету Гобсона. Але він знав, що саме там на нього чекатимуть. Іншими словами, лікарня була для Мартіна найнебезпечнішим місцем. І однак єдиним, де він мав змогу з’ясувати, що ж відбувається. Не допивши кави, Філіпс пішов углиб кав’ярні, де висів автомат. Перший дзвінок був до Гелен.

– Докторе Філіпсе? Я рада чути ваш голос. Де ви є? – Її інтонації були напружені.

– Я не на території лікарні.