Brain: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Все, – сказав Філіпс.

Вернер знизав плечима.

– Історія довга.

– Часу в мене досить.

– Я збирався був поїсти. Ви не голодні?

Філіпс похитав головою. В животі в нього все стислося.

– Як хочете, – Вернер повернувся і своєю дивною ходою вийшов до кухні. Філіпс рушив услід, швидким поглядом пробігши квартиру. Стіни обтягував червоний оксамит, стояли вікторіанські меблі. Все в кімнаті здавалося важким, низькопробним, і враження це посилювалося світлом єдиної лампочки під низько опущеним шовковим абажуром. На столі лежав дипломат Вернера. Поляроїдна камера, яка, напевно, була в дипломаті, лежала поруч. Там же був стосик фотографій.

Кухня була малесенька, з раковиною умивальника, крихітною газовою плитою та холодильником, – такого Мартін не бачив з дитинства. Це була шафка, вкрита порцеляновою емаллю, з циліндричною котушкою індуктора згори. Вернер відчинив холодильник і дістав сендвіч та пляшку пива. З шухлядки під раковиною взяв консервний ключ, зняв із пляшки металевий ковпачок і поклав ключ на місце.

Тримаючи пляшку в піднятій руці, Вернер спитав:

– Випити не бажаєте?

Філіпс похитав головою. Трупар вийшов із кухні, і Філіпс услід за ним. Вернер відсунув дипломат і фотоапарат на край обіднього столу й жестом запросив Мартіна сісти. Він довго пив пиво, ригнув, ставлячи пляшку на стіл. Чим довше він тягнув з відповіддю, тим невпевненіше почувався Філіпс. Початкову перевагу, здобуту раптовістю, було втрачено. Щоб погамувати дрож у руках, він поклав їх на коліна і не спускав з Вернера очей, стежачи за кожним його рухом.

– На платню наглядача трупарні не проживеш, – сказав Вернер.

Філіпс кивнув, чекаючи, що буде далі. Вернер відкусив шмат сендвіча.

– Знаєте, я з древньої країни, – проговорив Вернер з набитим ротом, – з Румунії. Історія моя сумна, бо фашисти знищили мою родину, а мене повезли до Німеччини, коли мені було п’ять років. У цьому віці я спізнався з трупами в Дахау… – Вернер розповідав про своє життя, згадуючи жахливі, деталі: як убивали його батьків, як з ним поводилися в концентраційних таборах і як його змушували жити поруч з мерцями. Він усе розповідав і розповідав свою страшну історію, не жаліючи Мартіна, повідомляючи найвідразливіші епізоди. Кілька разів Мартін намагався перервати цю кошмарну розповідь, але Вернер наполегливо вів далі, і Філіпс, відчувши його бажання неодмінно довести все до кінця, розм’якнув, наче віск біля натопленої пічки.

– Потім я приїхав до Америки, – проговорив Вернер, допиваючи пиво, гучно цмокнувши губами. Він відсунув стільця, й пішов на кухню за другою пляшкою. Філіпс, закам’янілий від розповіді, стежив за ним з-за столу. – Я влаштувався на роботу в тру парні медичного коледжу, – прокричав Вернер, висуваючи шухляду під раковиною. За консервним ключем лежало кілька анатомічних скальпелів, які Вернер украв, ще коли розтини відбувалися в підвалі на старій мармуровій плиті. Він схопив один із них і вістрям до ліктя поклав у лівий рукав піджака. – Але мені треба було більше грошей, ніж там платили. – Він відкоркував пляшку і поклав ключ на місце. Засунувши шухляду, рушив до обіднього столу.

– Я хочу знати лише про Лізу Маріно, – несміливо сказав Філіпс. Слухаючи історію Вернерового життя, він відчув, що страшенно втомився.

– Доходжу до суті, – сказав Вернер. Він відпив з нової пляшки й поставив її на стіл. – Я почав заробляти додаткові гроші в трупарні. Розтинів тоді робили більше, ніж зараз. Існувала безліч різних дрібних можливостей. А потім мені спало на думку робити знімки. Я продаю їх на Сорок другій стріт. Цим я займаюся вже багато років. – Однією рукою Вернер показав на стіни, пропонуючи ознайомитися з власною продукцією.

Очі Філіпса оббігли тьмяно освітлену кімнату. До цього він не звертав уваги на те, що оббиті червоним оксамитом стіни було завішано якимись зображеннями. Тепер, придивившись, зрозумів, що це були безсоромні й страхітливі знімки оголених жіночих трупів. Філіпс знову повернувся, готовий слухати Вернера. Той скоса дивився на нього.

– Ліза Маріно була однією з кращих моїх моделей, – сказав Вернер. Він узяв стосик фотографій, що лежав на столі, й кинув Філіпсові на коліна. – Погляньте. За них добре платять, особливо на Другій авеню. Порозважайтеся самі. Мені треба до вбиральні. Пиво проситься назовні.

Вернер обійшов приголомшеного Філіпса й зник за дверима, що вели до спальні. Мартін проти власного бажання поглянув на фотографії трупа Лізи Маріно, що викликали нудоту своїм садизмом. Він боявся доторкнутися до них, наче психічна аномалія, яку вони відбивали, могла прилипнути до його пальців. Вернер, очевидно, неправильно витлумачив Філіпсову цікавість. Можливо, трунар нічого не знав про зникнення мозку, і його підозріла поведінка пояснювалася лише тим, що він вів заборонену законом торгівлю некрофільними фотографіями. Філіпс відчув, що його починає нудити.

Вернер пройшов через спальню в туалет. Він повернув кран, щоб вода дзюрчала гак наче струмінь сечі, що ллється до унітазу, а потім, засунувши пальці в лівий рукав, видобув довгий тонкий анатомічний ніж. Стиснув його правою рукою і тихо рушив назад через спальню.

Філіпс сидів футів за п’ятнадцять, повернувшись до нього спиною. Він дивився на фотографії, що лежали в нього на колінах. Вернер завмер біля самісіньких дверей спальні. Його тонкі пальці щільніше обхопили витерте дерев’яне руків’я ножа. Губи міцно стулились.

Філіпс підняв фотографії, збираючись покласти їх на стіл зображенням донизу. Він доніс їх до рівня грудей, коли відчув за спиною якийсь рух. Він почав повертатися. Пролунав зойк!

Лезо ножа встромилося за правою ключицею під шиєю, і пройшло крізь верхню долю легені, перерізавши праву легеневу артерію. Кров ринула в бронхи, викликаючи рефлекторний нестерпний кашель, що викидав кров з рога. Вона пролітала по балістичній траєкторії над Філіпсовою головою й падала на стіл перед ним.

Діями Мартіна керував тваринний рефлекс. Він відстрибнув праворуч, одночасно хапаючи пивну пляшку. Повернувшись на сто вісімдесят градусів, побачив Вернера. Той, хитаючись, поточився вперед і рукою марно намагався намацати й витягти стилет, по самісіньке руків’я. устромлений у його шию. З горла його виривалося саме булькотіння. Хитаючись, він упав грудьми на стіл, а потім повалився на підлогу. Анатомічний ніж, що був у руках Вернера, брязнув, ударившись об стіл, і з глухим стуком теж упав на підлогу.

– Не рухайтеся й нічого не чіпайте! – гукнув той, хто зарізав Вернера. Він зайшов до коридора крізь відчинені двері. – Добре, що ми вирішили встановити спостереження за вами. – Це був американець іспанського походження, з пишними вусами і в костюмі з синтетичної тканини. Філіпс згадав, що бачив його в метро. – Для чистої роботи треба влучити або в одну з артерій, або в серце, але цей хлопець не лишив мені часу для вибору. – Чоловік нахилився і спробував витягнути ніж із шиї Вернера. Але Вернер упав так, що ніж виявився затиснутим між шиєю та правим плечем. Щоб зручніше вхопитися за кинджал, нападник переступив через трупаря, що бився в конвульсіях.

На той час, коли чоловік нахилився біля столу, Філіпс настільки оговтався від шоку, що був здатний до дії. Замахнувшися пивною пляшкою, Мартін щосили опустив її на голову незваного відвідувача. Чоловік помітив його рух і останньої миті трошки відхилився вбік, так що частина сили удару прийшлася на плече. Але сила його була така, що чоловік упав на тіло своєї конаючої жертви.

Охоплений панікою, Філіпс кинувся бігти, все ще стискаючи в руці пивну пляшку. Але коли добіг до дверей, йому здалося, що він чує якісь звуки у вестибюлі на першому поверсі, і він з жахом подумав, що вбивця був не сам. Схопившись за одвірок, відштовхнувся в протилежному напрямкові й кинувся бігти через Вернерову квартиру. Він помітив, що вбивця вже підводиться на ноги, але все ще приголомшений, стискає голову обома руками…

Мартін підбіг до останнього вікна спальні й підняв раму. Спробував відхилити віконну сітку, але не зміг і вибив її ногою. Скочивши на пожежну драбину, він кинувся вниз. Чудом не зірвався, збігав так швидко, наче падав. Опинившись долі, він не мав вибору. Треба було бігти на схід. Відразу за сусіднім будинком він потрапив на грядки. Праворуч височів паркан з металевих прутів, що перегороджував шлях назад на Гамільтон-Терас.

Він біг на схід. Земля круто йшла вниз, і він то ковзав, то котився прямовисним, укритим камінням схилом. Вогні лишилися позаду. Він поринув у темряву. Скоро налетів на металеву сітку загорожі, за якою був ще один крутий схил футів десять заввишки. Далі простягалося кладовище автомашин, а за ним виднілася тьмаво освітлена Сейнт-Ніколас-авеню. Філіпс уже збирався лізти через огорожу, коли побачив прорізану дірку. Він просунувся крізь цілком достатній отвір і повиснув, тримаючись за край цементної стіни. Потім відпустив руки і пролетів кілька останніх футів у порожнечу.