– А ось і наш безвідмовний рентгенолог.
– Намагаємося догодити, – сказав Філіпс жартома.
– Ну, признаюся, мені не сподобався ваш учорашній жарт по телефону.
– Я зовсім не збирався жартувати, – промовив Філіпс. – Мені неприємно, що мої слова прозвучали не до речі. Я не знав, що Маріно померла, а я помітив дуже незначні патологічні зрушення на її знімкові.
– Передбачено, щоб ви дивилися рентгенограми хворих до їхньої смерті, – злостиво сказав Маннергейм.
– Послухайте, єдине, що я хотів би обговорити з вами, – те, що мозок було видобуто з трупа.
Очі Маннергейма висунулися з орбіт, і його кругле обличчя зробилося цеглисто-червоним. Узявши Філіпса за руку, він відвів його вбік від двох японців.
– Дозвольте сказати вам дещо, – прогарчав він. – Мені стало відомо, що ви брали й піддали рентгенівському дослідженню сьогодні вночі тіло Маріно, не маючи на те дозволу. Попереджаю, я не люблю, коли хтось маніпулює моїми хворими. Особливо коли виникають ускладнення.
– Послухайте, – сказав Мартін, відводячи руку Маннергейма від своєї. – Мене цікавить лише певна патологія, що піддається дешифруванню рентгеном і, можливо, призведе до значного наукового відкриття. Ваші ускладнення зовсім мене не обходять.
– Так для вас буде краще. Якщо з трупом Лізи Маріно сталося щось, що виходить за межі звичайного, вину буде покладено на вас. Ви один, як відомо, брали тіло з трупарні. Затямте це. – Маннергейм погрозливо замахав пальцем перед обличчям Філіпса.
Мартін раптом зрозумів, який він уразливий. І страх змусив його завагатися. Йому неприємно було зізнаватися в цьому, та Маннергейм був правий. Якщо стане відомо, що мозок Маріно видалений, йому доведеться доводити, що це не його робота. Деніс, його співучасниця, була і його єдиним свідком.
– Гаразд, забудемо про Маріно, – промовив він. – Я виявив іншу хвору з такою ж рентгенологічною картиною. Якась Елен Маккарті. На жаль, вона загинула в автомобільній катастрофі. Але її труп розтинали тут, у медцентрі, і зафіксований мозок передали до нейрохірургії. Я хотів би отримати доступ до цього мозку.
– А я хотів би, щоб ви не плуталися в мене під ногами. Я зайнятий чоловік. Я реально піклуюся про здоров’я хворих, а не просиджую штани, цілими днями роздивляючись картинки.
Маннергейм обернувся і пішов геть.
Філіпс відчув приплив люті. Йому хотілося закричати «Нахабний провінційний вилупок!» Але він не зробив цього. Це було б саме тим, на що Маннергейм розраховував, можливо, навіть хотів. Натомість Мартін ударив хірурга по ахіллесовій п’яті, що про неї знали всі. Спокійним, певним значущості ситуації голосом Мартін сказав: «Докторе Маннергейме, вам потрібний психіатр».
Маннергейм різко обернувся, готовий до сутички, та Філіпс уже вийшов з кімнати. Для Маннергейма психіатрія була цілковитою антитезою всього, що він обстоював. Він ставився до неї, як до трясовини безглуздої нісенітниці, і почути, що сам він потребує допомоги психіатра, було найжахливішою образою, яку тільки можна уявити. Сліпий від люті, хірург вломився в двері гардеробної, зірвав забризкані кров’ю операційні капці і пожбурив їх у далекий кут кімнати. Вони вдарилися об індивідуальні шафки й рикошетом відлетіли під мушлі вмивальників.
Потім він схопив трубку настінного телефону й зателефонував у два місця, розмовляючи гучним голосом. Спершу він набрав номер директора лікарні, Стенлі Дрейка, а потім зв’язався із завідувачем радіології, доктором Геролдом Голдблаттом, з притиском говорячи кожному, що він бажає, аби Мартіна Філіпса закликали до порядку. І перший, і другий слухали його мовчки: Маннергейм був впливовою особою в їхній лікарні.
Філіпс не належав до людей, яких легко розсердити, але коли він дістався до свого кабінету, все в ньому вирувало.
Коли він увійшов, Гелен підвела очі від паперів:
– Пам’ятайте, за п’ятнадцять хвилин у вас лекція для студентів;
Філіпс пробурмотів щось дуже тихо. На його подив, Деніс сиділа перед альтернатором і вивчала історії хвороб Маккарті та Каллінз.
– Старий, не хочеш чогось перехопити?
– Часу немає для другого сніданку, – кинув Філіпс, падаючи в крісло.
– Ти в чудовому гуморі.
Спершись ліктями на письмовий стіл, він затулив обличчя руками. Запала хвилинна тиша. Деніс поклала історії хвороби і підвелася.
– Пробач, – промовив Мартін крізь зуби. – Ранок був важкий. Ця лікарня здатна ставити неймовірні перепони на шляху будь-якого розумної пошуку. Можливо, я випадково натрапив на значуще радіологічне відкриття. Але, здається, цей заклад має намір відбити в мене охоту займатися відкриттями.
– Гегель писав: «Ніщо велике в цьому світі не було здійснене без пристрасті», – сказала Деніс, і в очах у неї засвітилися вогники. На останньому курсі улюбленим її предметом була філософія, і вона виявила, що Мартінові подобалося, коли вона легко цитувала великих мислителів.
Філіпс нарешті відірвав руки від обличчя й посміхнувся.
– Я мав би виявити трохи більше пристрасті вчора вночі.
– Лишаю тобі право витлумачити ці слова в даному контексті. Навряд чи, гадаю, Гегель мав на увазі те ж саме, що й ти. В кожному разі, я збираюся поснідати. Ти певен, що не можеш піти зі мною?