Мимоволі Мартін знову поглянув на очі Елен Коуген.
– Я хотів би поговорити з черговим лікарем.
Елен Коуген знову часто закліпала віями.
– Доктор Гарпер зараз оглядає хвору, але швидко звільниться.
В кожному іншому відділенні Філіпс, напевно, пройшов би просто до кабінету лікаря. Але тут він відчув таку ж ніяковість, як і дванадцятирічним хлопчиком, чекаючи на матір у жіночій перукарні. Півдюжини жінок, що сиділи в очікуванні своєї черги, втупилися в нього. Як тільки їхні погляди стрічалися, вони знову опускали очі на сторінки журналів.
Мартін примостився на стільці поруч зі столом реєстраторки, Елен Коуген нишком підсунула до краю столу роман у м’якій обгортці і дозволила книжці впасти в одну із шухлядок. Коли Філіпс подивився на неї, вона усміхнулася.
Філіпсові думки повернулися до розмови з Голдблаттом. Шефове нахабство було неймовірне! Дозволити собі думати, що він має право давати Філіпсові вказівки з приводу його особистого життя чи навіть напряму наукового пошуку! Можливо, якби відділення забезпечувало його коштами на експеримент, це ще б мало підстави. Але ж не дали ні шеляга! Внеском відділення радіології був тільки час, який Філіпс віддавав дослідженням. Кошти ж, і чималі, необхідні для придбання апаратури й оплати праці програмістів, надходили через відділення розробки обчислювальних машин, яким керував Майклз.
Раптом Мартін збагнув, що до столу реєстраторки підійшла хвора й питає, що означає: «нетиповий пап-мазок». Здавалося, вона говорить через силу і від слабкості спирається на стіл реєстраторки.
– Про це, дорогесенька, – сказала Елен Коуген, – ви мусите розпитати міс Блекмен. – Реєстраторка миттєво відчула зацікавлення Філіпса. – Я не лікар, – вона засміялася, розраховуючи переважно на нього. – Сідайте. Міс Блекмен скоро вийде. – Після всього, що вона стерпіла цього дня, Крістін Ліндквіст не мала більше сил тамувати розчарування.
– Мені пообіцяли, що мене приймуть відразу ж, – сказала вона реєстраторці, додавши, що в неї болить і паморочиться голова, вранці було щось дивне із зором, і вона справді не може сидіти й чекати, як напередодні. – Будь ласка, відразу ж скажіть міс Блекмен, що я тут. Вона дзвонила й казала, що мене не затримають.
Крістін повернулася і пішла до стільця, що стояв навпроти Філіпса. Рухалася вона повільно, наче боячись втратити рівновагу.
Коли Елен Коуген зустрілася поглядом з Філіпсом, вона зробила великі очі, говорячи, що дівчина безпричинно вимоглива, та все ж підвелася й пішла шукати сестру. Мартін повернув голову, щоб подивитися на Крістін. Його мозок гарячково шукав зв’язку між нетиповими пап-мазками і нечіткими неврологічними симптомами. Крістін заплющила очі, і Філіпс міг роздивлятися дівчину, не бентежачи її. Він подумав, що їй близько двадцяти. Філіпс розгорнув історію хвороби Кетрін Коллінз і похапцем гортав сторінки, аж поки не дійшов до першого запису невропатолога. Головний біль, запаморочення, скарги на зір – ось із чим вона прийшла до лікаря.
Він знову поглянув на Крістін Ліндквіст. Невже ця жінка, що сидить навпроти нього, дасть таку ж радіологічну картину? Філіпсові це здалося можливим. Після всіх труднощів, що він з ними зустрівся, намагаючись зробити додаткові знімки інших хворих, думка про те, що він виявив свіжий випадок, надзвичайно приваблювала. Він міг отримати надійні рентгенограми, починаючи з дня, коли виявилися перші симптоми хвороби.
Набравши сміливості, він підійшов до Крістін і торкнув дівчину за плече. Від несподіванки та здригнулася, змахнувши з обличчя пасмо світлого волосся. Зляканий вираз додав їй особливої беззахисності, і Мартін раптом збагнув, яка дівчина гарна.
Ретельно вибираючи слова, Мартін відрекомендувався. Сказав, що він з відділення радіології і що почув, як вона розповідала реєстраторці про свої, відчуття. Сказав, що бачив рентгенограми чотирьох дівчат зі схожими симптомами і вважає, що їй, можливо, варто було б зробити рентгенограму черепа. Він; особливо підкреслив, що це робиться суто з міркувань перестороги і що їй не слід тривожитися.
Для Крістін лікарня була повна несподіванок. Коли вона прийшла вперше – напередодні – її змусили чекати кілька годин. Сьогодні ж вона зустріла^ лікаря, який, очевидно, піклувався про хворих.
– Недуже мені подобається лікарня, – промовила вона. Хотіла додати «і лікарі», але подумала, що це буде надто нечемно.
– Чесно кажучи, я ставлюсь до неї так само, – відповів Філіпс. Він посміхнувся. Ця приваблива молода жінка відразу ж йому сподобалася, і він захотів захистити її. – Але рентген не забере багато часу.
– Я все ще почуваюся недобре, і, гадаю, мені краще якнайшвидше повернутися додому.
– Знімок не забере багато часу, – сказав Філіпс. – Обіцяю вам. Лише один. Я сам відведу вас.
Крістін вагалась. З одного боку, вона відчувала, відразу до лікарні. З другого – все ж почувалася негаразд, і турбота Філіпса справила на неї враження.
– Ну як? – наполягав він.
– Гаразд, – нарешті погодилась Крістін.
– Чудово. Як довго ви пробудете тут?
– Не знаю. Сказали – недовго.
– Прекрасно. Не йдіть без мене, – попрохав Мартін.
За кілька хвилин Крістін викликали. Майже одночасно прочинились інші двері і з’явився доктор Гарпер.
Філіпс упізнав Гарпера. Він іноді зустрічав його в лікарні й біля неї. Він ні за що не звернув би на нього уваги, але цієї сяючої лисини важко було не помітити. Філіпс підвівся й відрекомендувався. Запала незручна пауза. Як звичайний лікар, Гарпер не мав власного кабінету, а оскільки обидва приміщення було зайнято, розмовляти їм було ніде. Вони вийшли до вузенького коридорчика.
– Чим можу прислужитися? – спитав Гарпер з певною підозрілістю.
У візиті помічника завідувача нейрорадіологією до гінекології було щось дивне, оскільки їхні інтереси й специфіка були на протилежних краях медичного спектра.