Мартін миттєво відгукнувся на її поклик. Але не встиг він її роздягнути, як біпер заповнив кімнату вимогливими сигналами. Якийсь час вони не випускали одне одного з обіймів, віддаляючи неминуче й насолоджуючись цією близькістю. Без жодного слова вони зрозуміли, що їхні взаємини стали іншими, вищими.
Було 2.40 ночі, коли карета міської швидкої допомоги під’їхала до приймального відділення медцентру. Там уже стояли дві такі ж машини, й новоприбула протиснулася між ними заднім ходом, аж поки її бампери не вдарилися в гумовий бар’єр. Двигун закашляв і змовкнув. Тоді з машини вийшло двоє пасажирів та водій. Опустивши голови, щоб монотонний квітневий дощ не бив в обличчя, вони короткими швидкими кроками підійшли до платформи й вистрибнули на неї. Худий пасажир розчинив задні дверцята швидкої. Другий, кремезніший, зазирнув досередини й витягнув звідти порожні ноші. На відміну від інших машин, ця нікого не привезла. Вона мусила забрати хворого. Нічого незвичного в цьому не було.
Чоловіки підняли ноші за ручки на двох кінцях, із них, наче з прасувальної дошки, випали ніжки. За мить ноші перетворилися на вузьку, але зручну каталку Мужчини з каталкою пройшли крізь двері відділення невідкладної, що автоматично розчинилися, не дивлячись ні ліворуч, ні праворуч, рушили в центральний прохід і ліфтом піднялися на чотирнадцятий поверх до неврології. Зміна на поверсі складалася з семи осіб, але четверо вже відпочивали, й старшою зараз була міс Клодін Арнетт. Худий пред’явив їй ордер на перевезення. Хвору переміщували до окремої палати Нью-Йоркського медцентру, де за нею мав дивитися особистий лікар.
Міс Арнетт перевірила ордер і тихо вилаялася, бо щойно закінчила оформлювати надходження хворої. Вона розписалася в ордері й попросила Марію Гонзалес провести чоловіків до палати 1420 і спробувати розбудити Лін Ен. Зробити це виявилося важко. Марія Гонзалес пояснила санітарам швидкої, що їй по телефону наказали ввести подвійну дозу снодійного, а також фенобарбіталу, боячись можливого приступу. Санітари сказали, що це не має значення, поставили ноші й розстелили ковдри. Плавними, тренованими рухами вони перенесли хвору й дбайливо вкутали ковдрами. Лін Ен Лукас навіть не прокинулася.
Чоловіки подякували Марії, яка вже взялася знімати білизну з ліжка Лін Ен. По тому викотили хвору до вестибюлю. Міс Арнетт навіть не підвела погляду, коли вони проходили повз стіл чергової сестри й заштовхували каталку до ліфта. За годину машина швидкої від’їхала від медцентру. Не було сенсу вмикати сирену чи блималку. В машині хворої не було.
8
Мартін натиснув на кнопку будильника за кілька секунд до того, як він мав задзвонити, й продовжував лежати, дивлячись у стелю. Його тіло так звикло прокидатися о 5.25, що рідко потребувало нагадувань, незалежно від години, коли Мартін лягав. Зібравшись із силами, він стрімко підвівся й натягнув спортивного костюма.
Нічний дощ наповнив повітря вологістю, над річкою висів волокнистий липкий туман, і здавалося, що опори мосту виростають просто з нього. Волога приглушувала звуки, і перші ранішні машини не заважали Мартінові думати. А думки його займала переважно Деніс.
Сплинули вже роки відтоді, як він зазнав хвилювань романтичного кохання. Протягом кількох тижнів він не міг збагнути, чим спричинені безсоння й дивні перепади настрою, але потім, коли він усвідомив, що весь час пам’ятає, в чому сьогодні була вбрана Деніс, справжня причина відкрилася йому, викликавши водночас цинізм і захват. Цинізм живився спостереженнями за колегами, яким також було понад сорок і які стали посміховиськами, завівши молодих коханок. Захват народжували думки про їхні взаємини. Деніс Сенгер не була просто юним тілом, здатним спростувати невідворотний вплив часу. Вона являла собою дивовижне поєднання лукавої винахідливості й глибокого інтелекту. Її зовнішня краса була тільки оздобою на торті. Філіпс мусив зізнатися, що не тільки божеволіє від неї, але й дедалі більше спирається на неї як на засіб звільнення від добровільно прийнятої на себе спокути шукача істини, на яку перетворилося його життя.
Добігши до позначки в 2,5 милі, Філіпс повернувся й побіг у зворотному напрямкові. Бігунів підтюпцем побільшало. Кількох він знав, але, як і вони, намагався уникати зустрічей. Дихати стало важче, але весь шлях додому він подолав у рівному енергійному темпі.
Філіпс розумів, що люблячи медицину, виправдовує цією пристрастю небажання займатися чимось іншим. І усвідомив це гранично чітко, зазнавши потрясіння після того, як пішла дружина. Тоді в нього виникло питання – як жити далі. Для Мартіна наукова робота стала найголовнішим чинником порятунку. Продовжуючи виконувати свої обтяжливі обов’язки, він водночас розширив поле досліджень, сподіваючись, що колись вони принесуть йому звільнення від адміністративних справ. Він не хотів відмовлятися від клінічної практики, просто трохи послабив її мертву хватку на своєму горлі. Але зараз, коли з’явилася Деніс, займався клінікою ще більше. Він поклявся, що не повторить помилки свого першого шлюбу. Якщо все так ітиме між ними й далі, Деніс стане його дружиною в повному розумінні цього слова. Але для цього потрібний значний успіх у науці. О 7.15, прийнявши душ і поголившись, він підійшов до дверей свого кабінету. Переступивши поріг, заклякнув від здивування. Протягом ночі кімната перетворилася на звалище давніх рентгенівських знімків. Ренді Джекобс із властивою для нього пунктуальністю розшукав більшу частину плівок, про які просив Мартін. Конверти з прізвищами з першого списку було складено за столом у стоси, що загрожували щосекунди розсипатися. Плівки з другого – коротшого – списку лежали біля альтернатора. Бічні знімки черепа хворих з другої групи було вийнято й закріплено в негатоскопі.
Філіпса захопила нова хвиля піднесення, і він сів перед альтернатором. Зразу ж узявся вивчати плівки, намагаючись розшукати патологію, подібну до виявленої в Маріно, Лукас, Коллінз та Маккарті. Проглянув уже майже половину, коли ввійшла Деніс.
Вигляд у неї був змучений. Звичайно блискуче волосся здавалося засмальцьованим, обличчя поблідло, під очима темніли круги.
Вона на мить притислася до нього й сіла. Дивлячись на її зморене обличчя, Мартін запропонував їй подрімати пару годинок. Вони зустрінуться в кабінеті ангіографії, коли вона почуватиметься бадьоріше, а він тим часом займеться хворим.
– Годі! – перервала Деніс. – Ніяких привілеїв шефовій коханці. Моя черга працювати в церебральній ангіографії, і я буду там, незалежно від того, спала, чи ні.
Мартін зрозумів, що припустився помилки. До роботи Деніс ставилася однозначно – лише фахово. Він посміхнувся й погладив її по руці, говорячи – він щасливий, що вона так думає.
Трохи відійшовши, вона сказала:
– Я тільки збігаю прийму душ. Повернуся за півгодини.
Філіпс провів Деніс поглядом, потім повернувся до екрана. Погляд його ковзнув по письмовому столі і помітив дещо нове серед безладу, який там панував. Підійшовши до столу, Мартін виявив дві історії хвороби й записку від Ренді, яка сповіщала, що решту знімків він отримає наступного вечора. Історії належали Кетрін Коллінз та Елен Маккарті.
Філіпс узяв їх, опустився у крісло перед екраном і першою розгорнув історію Коллінз. Треба було лише кілька хвилин, щоб виокремити головне, а саме: Кетрін Коллінз була двадцятиоднорічна біла дівчина з дифузною нервовою симптоматикою, докладно описаною невропатологами, які, однак, не поставили певного діагнозу. Серед можливих варіантів припускався й розсіяний склероз. Філіпс уважно прочитав усю історію. Дійшовши до кінця, звернув увагу на те, що Коллінз раптом перестала ходити до лікарів близько місяця тому. Тоді ж було зроблено й останні аналізи. До того записи з’являлися дедалі частіше, і в останніх за часом вказувалося, що хвора мала з’явитися для дальших досліджень. Не підлягало сумнівам, що на огляд вона більше не приходила.
Взявши другу історію, що була багато тонша, Філіпс прочитав про Елен Маккарті. Дівчині було двадцять два роки, і невропатолог зафіксував два напади. Лікарі щойно почали дослідження, коли записи урвалися. Сталося це два місяці тому. Філіпс навіть помітив позначку, що хворій призначена додаткова електроенцефалограма й лікування сном протягом наступного тижня. Ні того, ні іншого не було проведено. Обстеження не завершили й діагнозу не встановили.
З’явилася Гелен й принесла до кабінету цілий оберемок проблем. Але перш ніж вимовити перше слово, простягнула Філіпсові філіжанку кави й куплений дорогою пончик. Потім перейшла до справ. Знову дзвонив Ферпосон і казав, що кімната, про яку йшлося, має бути опівдні вже звільнена – в іншому разі все з неї викинуть на вулицю. Гелен помовчала, чекаючи на реакцію.
Філіпс гадки не мав, що робити з обладнанням, яке там зберігалося. Відділення було вже таке захаращене, що вільна площа не складала й половини від потрібної. Тож він наказав Гелен перенести все сюди, до його кабінету, й скласти під стіною. Додав, що наприкінець тижня щось та придумає.
Рішення задовольнило Гелен, і вона перейшла до питання про техніків, що надумали одружитися. Філіпс попросив, щоб цим зайнявся Робінс. Гелен терпляче пояснила, що саме Робінс повідомив її про цю ситуацію з тим, щоб Філіпс знайшов прийнятне рішення.
– Чорт, – вилаявся Мартін. Справді, вигадати щось було неможливо. До від’їзду молодят нових працівників не підготуєш. Якщо їх звільнять – вони легко знайдуть собі роботу, поки Філіпс у муках шукатиме їм заміну. – З’ясуйте точно, як довго вони збираються мандрувати, – попрохав він, гамуючи злість. Сам він не брав відпустки вже два роки.
Переходячи до наступного аркуша записів, Гелен повідомила, що машиністка, Корнелі Роджерс, знову зателефонувала й сказала, що захворіла, довівши число пропущених днів до десяти за цей місяць. Протягом п’яти місяців, які вона працювала в неврології, вона примудрялася хворіти принаймні сім днів на місяць. Гелен спитала, як Філіпс збирається реагувати.
Філіпс хотів, щоб дівчину побили, четвертували й кинули в Іст-Рівер. Але, стримавшись, спитав:
– А що зробили б ви?
– Гадаю, її слід попередити.
– Прекрасно, так і зробіть.