Пристрасний коханець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Владімір Дмітрієвіч, це серцевий напад, треба викликати лікаря!

— Ніякий не напад. У моєму віці це нормально. Налий чаю.

Напустив він на мене страху, а тепер, наче нічого не трапилося, чаї розпивати!

— Знаєте що? Замість духовно поменшуватися, ви б спершу схуднули. Звільнили серце від жиру.

— Ееее там! — він клацнув штучною щелепою об горнятко. Ми сиділи мовчки. Думаю, що Колдунов втішався кожною миттю. Він повільно і глибоко дихав. Смакував варення. Цокання стінного годинника ставало мелодією спокійно минаючого часу.

— Почитай Біблію, там, де я зазначив, — покінчив він із непорушністю.

— Книга Буття. Боже мій, яким неускладнено прекрасним є світ. — Колдунов за звичкою втручався в читання. — Хто більше согрішив: Адам чи Каїн? Батько чи син? Бог сказав Адамові: «Не їж плід з дерева». Каїнові він не сказав: «Не вбивай брата свого».

— Як ви себе почуваєте? Залишитися ночувати? А якщо вам знову стане погано?

— Не стане. Отець Михаїл уже знає, яка з ікон соловецька.

— Знаєте, Владімір Дмітрієвіч, ви надто переймаєтеся, серце після ангіни послаблене, і нещастя може трапитися щомиті.

Його врятував нітрогліцерин, але при житті тримав сірник.

— Не те, не те. Бог послав мені ікону, а диявол…

— Що диявол?

— Я дістав звістку з поліції. — Колдунов не зумів приховати збудження. У нього блищали очі, він почервонів. Годину тому князь помирав.

— Я бачила у вашій спальні фото жінки. — Я не повинна була говорити про випадково побачену світлину. Ілонка згадувала про якусь неприємну історію з його дружиною. Про інших його родичів і близьких я не чула. Звідкись я знала це обличчя на фото. Де ж я її бачила, де?

— Фото? Там ікона.

У спальні не було часу роздивлятися. Я шукала ліки. З вічної лампади не більше світла, аніж з хиткого полум’я.

— Принеси її, — зажадав він.

Князь засвітив галогенову лампу, сховану за буфетом. У салоні стало біло. Я тримала велику ікону Божої Матері. Дошка була не стара. Фарба потріскалася, почорніла.

— Ти бачила подібний образ? — Колдунов стояв поруч зі мною, спираючись на стіл. У нього від слабкості дрижали руки. — На виставці? В альбомі? — допитувався він.

— У готелі, — осінило мене. — Владімір Дмітрієвіч, мені так здалося. Не образ, я бачила схожу жінку.

— У Парижі? Матір Божу? — засумнівався він.

— Там, де я працюю, в готелі «Раваяк», живе схожа жінка. Великі, мигдалеві очі, вузький ніс і такі ж припухлі вуста.

— Вона мешкає в готелі?

— Уже рік, з молодшим від неї коханцем.

Колдунов терпляче вдивлявся в мене. Він швидко випив нітрогліцерину. Біль припинився, напружене обличчя розслабилося.

— Іди вже.

Я не хотіла залишати його самого.

— Ну йди вже. — Він відпровадив мене до передпокою.

— Може, це інфаркт?