Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«По українськи.»

«Інтересно. Ну, і што же?»

«Полк збирається в Осиповщині і не годиться повернути до російських частин».

«То єсть, нєсогласні?»

«Так»

«Ну, в таком случає я вас, товаріщ, арестую».

«Чекайте но (швиденько кладу руку на один зі скюрострілів Люіса поза моєю спиною), подивіться ось сюди до вікна…»

В саме вікно, зі стріхи протилежного дому, спокійно дивляться два «максими».

«Шю ето за пулємйоти?»

«Українські!.. А тепер, будь ласка, підемо на двір…»

При виході двох вартових, на дворі при гарматах два другі, всі віддають шану рушницями, що тоді не було вже в моді.

«Здоровенькі були!»

«Здорові буди, батьку!»

«Ну, хто кого заарештував? Ну, підемо краще тепер до комітету та погодимось…»

«Предсєдатєль», змінивши тон, просив дозволу порадитись із комітетом.

Радилися цілу добу. Їздили до 25. Сибірського, влаштовували мітинги і дістали відповідь, що битися з Українцями на разі «не желают».

А тимчасом до місточка Мир збиралися все то нові сотні, що підходили з піснями та розгорнутими жовто-блакитними прапорами.

Бувші Туркестанці донесли, що спокійно закінчили перший перехід і стали на відпочинок в 25 кільометрах від Мира.

Ранком 16-го підписали умову — голова комітету та командант 25. Сибірського полку, бувший «підпрапорщик», з одного, та командант українського полку та голова корпусної ради, з другого боку, про те, що Українці формують полк, який стає в районі Осиповщини. Він дістає все необхідне зі складів ІІІ. Сибірського корпусу й до одержання інших розпоряджень від свого уряду складає загальну резерву російського корпусу, допомагаючи останньому в разі наступу з боку Німців.

Умова складена у двох мовах і має уважатись військовою тайною. Того ж дня після підписання умови явився командант українського полку в корпусного команданта для затвердження тієї постанови. Тут відразу не пощастило. Довелося вислухати богато докорів за нестаршинське поведення тощо, але остаточно прийшло до згоди, що ранком 17. листопада українські куріні мають передефілювати перед штабом корпусу в ціли перегляду і там вирішиться про дальше їхнє призначення. І дійсно, перегляд був днем слави для Українців. Справність, військовий порядок наших серед загальної дезорганізації російської армії вплинули так, що командант корпусу дуже дякував за утворення ще одної надійної частини» (за першу числили пробоєвиків) у корпусі та згодився підписати наказ про сформування полку.

Таки зараз по перегляді, балуючи по глибоких снігах, відійшли сотні в район зосередження і, не доходячи до Осиповщини, побачили, як чорним шнурком тяглися зі заходу Українці Туркестанської дивізії, над якими розвівалися жовто-блакитні прапори.

Опівдні 18. XI. надтягли й останні сотні сибірських Українців, шо не здужали прорватися крізь ворожий 25. Сибірський полк та мусілн відходити поуз залізниці.

Вкінці полк зібрався і пішло горячкове його впорядкування; бракувало всього: возів, коней, грошей, їжі і не було надії, що покорений силою комітет III. Сиб. корпусу дасть все добровільно. Почалось засмотрювання полку. На стації Осиповщина була база III. Сибірського корпусу та магазини. Провірено варту, а коли показалося, що вона стоїть погано, змінено її українською. Недалеко стації були розташовані дві полеві хлібопекарні, з яких одна вже не працювала з браку робітників. Полк узяв її під свою управу та почав обслугувати своїми робітниками.

Коли командант полку приїхав до штабу штурмовиків та переконавшись, що вони цілком розкладаються й дезертирують та що їхній штаб не буде нічого мати проти експропріяції обозів, — 19. XI. Зробили "атентат" та без бою видістали необхідні вози.

На 24-го XI. закінчили реєстрацію козаків та старшин полку. В реєстр затягнули 126 старшин, 621 підстаршин і 2.986 козаків. В полку не було жадного лікаря, так що місця лікарів довелося обсадити "фельшерами" та навіть "фельшерицями". Кадрових старшин російської армії з передвоєнними кваліфікаціями не було ні одного, крім коменданта полку.

Всю цю масу українських вояків поділено на 3 куріні по 6 сотень піших та по одній скорострільній в кожньому. Біля штабу полку залишалася, як охорона, штурмова (пробоєва) сотня (яка вийшла з 25. Сибірського полку). Були сформовані і всі потрібні технічні сотні та команди, по вимогам тодішньої російської армії так, що полк уявляв собою закінчену боєву частину.

Бракувало ще грошей. 25. XI. виїхав командант полку з не величким відділом до містечка Мир, бо, не дивлячись на всі обіцянки, що слали телефоном комітети і начальники, нічого не надсилалося, без грошей же не міг полк покинути свого розташування біля магазинів Осиповщини та рушити в разі потреби на Україну.

В Мирі члени комітету зустріли прибувших настільки радісно, що це викликало сумнів. Але радість ця зменшилася, коли командант повідомив, що коли він не вернеться до полудня 26. XI. до полку (штаб полку в селі Кирилівці 40 кільом. від м. Мир), то полк прийде за своїм командантом, з усіма наслідками такого приходу.

Ця заява вплинула так, що голова комітету відрадив командантові полку лишатись в окремому помешканні, ранійш йому визначеному, та запросив його до своїх апартаментів.

Рано на другий день гроші, хоч і не без торгів, були видані і командант полку виїхав до своїх.