Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Комендант полку сам йде попробувати передати наказ телефонічно. Помешкання корпусного комітету (штаб дуже далеко, 2 версті віл містечка Мир, на фільварку і там кращий порядок); кило телефону куняє вартовий член комітету; беру трубку:…»Центральная? — 7 Туркестаиская… Туркестанці? К телефону живо члена дівізіоннаво камітета Борченка — будіть.

Вартовий член комітету прокидається, тре очі, питає: «Што ето Ви, товаріш, так поздно разговарівать прідумалі, што вам гаріт?»

«Завтра собіраюся дамой поєхать, так надо предупреліть».

«От єщо не спітса, — люді!»

«Борчснко при телефоні?»

«Так».

«Сталося так, що після пляну ч. 2. треба робити! Без згоди робимо: починати негайно в ночі. Про виконання донести. Як перешкоджатимуть, бити. Добраніч».

«Спокійної ночі, товаришу».

«Ето ви по хохлацкі? — Да, там свой человєк паймьот».

Не починало ще на день благословлятись, як підійшли перші українські сотні і вирядились біля землянок. Ще мело.

Після коротенької промови команданта, що вияснювала ситуацію, сотні підтвердили рішення, щоб не коритись.

Швиденько пішли дозори (стежі) — понесли на руках скоростріли, а решта почала займати холодні землянки та шукати палива.

Виявилося, що склад палива, очевидячки з огляду на холод, був покинений вартою — тож поставили ми свою та запалили грубки.

На світанку коло 7. години повідомила телефоном українська рада Туркестанської дивізії, що всі сотні вже вирушили, що в дивізійному комітеті паніка, що телефонічна лінія на контрольних стаціях перехоплена, телеграф зіпсутий і все йде гаразд.

Я слухав повідомлення в присутности вартового члена, який приймав кореспонденцію і обдивляючи аероплянові скоростріли, що стояли, очевидно, для паради в кабінеті голови комітету, я підсміхався з людей, яким не спиться.

В комітеті я залишився і ждав на дальші події. Коло 9. години вранці явилося начальство — голова та секретар.

Поздоровкались.

«А ви, таваріш, апять с пєтухамі в камітетє?»

«Што ж дєлать, у нас очень халодно».

«Вольно же вам, не хатітє занімать то, што дают, всьо вам надо, всем вмсстє, пєняйте на себя».

«Пєняю, да нужно».

«Пасмотрімо почту, — ви поможіте, таваріш?»

«Ахотна».

Голова роздивляється, передає декілька депеш про спинення дезертирів, демобілізацію, читає якусь довгу депешу, відкидає на бік, пробурмотівши «інтересно» та подивившись у мій бік.

Радимо з пів години про способи виконання ріжних завдань, а тимчасом у вікно бачу, твердо відбиваючи ногу, проходить стежа з двома ниточками, такими тоненькими, жовтою та блакитною на лівому рукаві, що в нікого й увагу не зверне.

Нарешті простягає він «інтєресную» депешу, посміхаючись: «што об єтом скажете, товаріщ?».

Нечитка печать юза, — приблизний зміст: «З огляду на визиваючу поведінку Центральної Ради є небезпека відкликання нею з фронту «українізованих» частин. Наказується такі відділи розформувати, повернувши людей до їх попередніх частин. В разі незгоди розброїти та розформувати силою. Визначнійших українських провідників відправити під багнетом (охороною) до штабу фронту в Минськ».

«Ну, скажіте? позовьоте нашу раду посовєтоватса?»

«Це зайва справа, я можу сам дати відповідь, бо я призначений тільки що в ночі командантом цієї української частини, що формується з Українців III. Сибірського корпусу».

«Ето ви по каковскі загаварілі?