Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я запропонував цим представникам партій висилати своїх людей на всі засідання мого доразового суду, для контролі присудів і діловодства, щоби наочно переконалися, що в нас немає ніякого катування людей.

Крім того, я сказав, що погоджуюся не затверджувати ніякого смертного присуду, якщо вони приймуть на себе відповідальність ізольовання та зроблення нешкідливим цього елементу якимсь іншим способом.

Від обидвох цих пропозицій вони відмовились: від першої тому, що вони не можуть узяти на партію відвічальности за смертні присуди, а від другої тому, що вони не можуть дати такої запоруки і не можуть наражувати співгромадян на ексцеси.

Отже, значиться: вирвіть, добродію, бур'ян, але крий Господи нас до нічого не вмішуйте… а з такою чинностю далеко не поїдеш.

Коло четвертої години викликано мене на стацію Хорал до генерала Едлєр фон Донау.

Поїхав я з невеличким почотом, до якого навмисно взяв декількох хлопців, що вміли по німецьки.

У помешканню стани зустрів мене поважний сивий вже, трохи більш середнього росту генерал, якому я доклав про цілу ситуацію та свої предположения на далі. Зокрема, цікавив його стан на східньому березі Хоролу, видко, дуже непокоївся питанням про можність збройного опору з боку населення. Доклав я йому і відомости про те, що від сторони Веселого Подолу готується випад, але до цього докладу поставився він з великим недовір'ям, що я маю надто точні відомости. Тоді я попросив ного, щоб підождав ласкаво до 5-ої год. і як до того часу нічо важного не трапиться, тоді може робити висновки про правдивість моїх звідомлень. Ми знаємо трохи більше ніж вони, чужинці, бо воюємо в своїй країні, причому подав я як приклад подію з його кінною стежою, яку перетріпано на лівому березі Хоролу тому, що її командант не числився з нашими попередженнями.

Потім ми вирішили обмінятися зв'язковими. Зараз же відокремив я двох гайдамаків зі старшиною, які як справні вояки зголосилися німецькою мовою та німецькими військовими висловами у начальника штабу.

Обличчя старого вояки заясніло і він сказав мені, що вже знає з німецьких звітів, що має до діла з хоробрим і рішучим українським відділом, але не знав, що має до діла ще й з доброю муштровою частиною та спитав мене про мої кваліфікації. Довідавшись, що я старшина генштабу, пробурмотів «ну зрозуміло» та звернувся до своїх штабовців із запитанням, хто зголошується зв'язковим до української кінноти. Першим вискочив якийсь гарненький, ще безусий «ляйтнант», якого генерал Едлєр фон Донау представив мені як князя Гессенського, «родича Вашої імператриці». Я дуже вічливенько доклав його ексцелєнції, що хоч дійсно «принцеса» Аліса Гессенська була колись імператрицею тої армії, де я давніше служив, але Україна ніколи не мала своїх імператорів, а тому мене, як українського коменданта, не обов'язує ніяка російська спадщина…

Мою заяву вислухав у мертвій напруженій тишині цілий штаб і вона викликала швидкий обмін поглядів. Очевидячки, над такими питанями вже дебатували.

Генерал Едлєр фон Донау сказав мені на те, що дійсно українська проблема мало зрозуміла для їхнього війська та просив берегти «ляйтнанта», бо він та його рід користується в них великою повагою.

Ми посідали на коней та поїхали до міста Хоролу, причому мій почот зменшився на трьох гайдамаків, але замість того безпосередньо за мною їхав поруч із гайдамацьким четарем «прінц» Гессенський у важкім шеломі на голові, а поміж гайдамаками темно сіро-синіми плямами відокремлювались німецькі кавалеристи та стерчали із їдучого гуртка два сталеві списи.

Не вспіли ми ще доїхати до перших будинків Хоролу, як позаду нас, у південно-західньому напрямку заревіли гармати. Я спокійно показав німецькому зв'язковому годинник: була 5-та год. 32 хв.

За кілька хвилин як відгомін до цих згуків заторохкотіла крісова пальба зі сходу, від сторони моста через Хорол. Бій, який почався на півдні, мало мене обходив, бо там мали орудувати німці, але на мості це вже наша справа, а тому, не заїзжаючи вже до постою штабу, ми просто пігнали до моста.

По дорозі, на вулицях, вже ладналися гайдамаки, сідлаючи коней.

Обсаду міста держить перша сотня зі скоростріламн і в моменті нашого прибуття Андрієнко вже привів туди у поміч другу сотню, тому обидві сотні вже пройшли довгу греблю коло моста та вибивали вже когось із країв ліса на східньому березі річки Хорол, оперуючи «комбінованим боєм», тобто групами герцьовників, які то переїздили кінно в намічених напрямках, то злізали з коней і вогнем промотували собі дальшу дорогу.

Роскинені групи кінноти швидко переносилися з місця на місце, охвачуючи гайок із півдня, та стріляниною допомагаючи одна одній все то далі посуватись вперед і на зади ворога в тій неширокій смузі, що була між болотистим берегом річки та гайком. Гай шумів клекотом відголосу стрілів, які гулко гупали в густих берізках, що білілися на теміні старезних дубів. Рої куль то злісно шипячи, то жалібно плачучи проносяться від гаю до річки, піднімаючи на її поверхні брумки, а заходяче сонце, граючись на зброї і на цих брумках на воді, осліплює сердитий гайок, наскрізь пронизуючи його сяйвом.

Мальовнича картина, яку рідко можна побачити на сучасних похмурних і порожніх полях боїв.

На нашого гостя «ляйтнанта» це впливає як весняне тепло на лошатко і він починає жалібно просити в мене дозволу приєднатися до одної з груп герцьовників і дати йому на це кріс.

По перебігу перестрілки пізнати, що гайок ось-ось змовкне, а тому даю хлопцеві кріс і набійницю з набоями та він чвалує, розмахуючи крісом, до близчої групи герцьовників, приєднується до неї та приймає участь в охваті гайочку.

Ще за деякий час летять гуртки гайдамаків, виблискуючи шаблями взад гайочку, який вмовкає та з якого, як горобці з проса, вилітають безладні купи ріжноманітно вдягнутих вершників, які гонять на стрімголов, хто на осідланому, а хто на неосідланому коні, очевидячки партизани Вареника та Баса.

Ця перестрілка не мала в собі нічо серіозного, скорше щось більш театрального, бо ані по нашій стороні, а мабуть, і по стороні ворога не було ніяких втрат, але «гер лєйтнант» попав у дике захоплення та післав донесення, повне прекрасних слів. Дійсно, ця система «комбінованого бою» майже незнайома німецькій кінноті, бо вона є спадщиною по татарах і заховалась у бувшій російській кінноті головно в козацтва завдяки його сутичкам з мандрівними і напівдикими племенами. Ця система розчислена здебільше на психіку ворога, а не на фізичне його знищення і тому дається примі кювети тільки проти слабо впорядкованих або надто зденервованих військ.

Весело вертали ми до штабу. Але е штабі пана «прінца» чекав іспит на демократизм. У нас був звичай їсти разом — козацтво всуміж зі старшиною, отже й запрошено до вечері німецьких зв’язкових усіх разом. Нічого, «прінц», як добре вихована людина, скорився звичаям господарів і весело їв нашу нескладну вечеру за одним столом зі своїми вояками.

За якоїсь пів години його відкликано до свого штабу, а разом із тим звідтам прийшло донесення наших зв'язкових, що наступ від Веселого Подолу скінчився відходом ворога взад та що німці завтра ранком пройдуть через місто Хорол і що Едлер фон Донау в ім'я «братерства зброї» уважав необхідним продефілювати перед українськими збройними силами цілою бригадою.

До донесення була залучена записка від самого генерала, повна подяк та узнань за маневрову та розвідчу діяльність нашої кінноти.

Цікаво, чи це звичайна увічливість, чи так на нього поділала наша широка зорієнтованість у предбаченнях ворога та повний захоплення звіт пана «ляйтнанта». Як би то не було, шлю у відповідь подяку і повідомлення, що полк буде стояти в 10-ій годині зранка впорядкований проти нової церкви недалеко входу до міста, а разом із тим пересилаю Едлєр фон Донау дарунок — кавказького зразку шаблю в сріблі.

Того ж вечера повідомив цей наш старшина, якого було приординовано в поміч вдові по бувшому українському комендантові міста Хоролу, що похорон відбудеться в год. 11.30 зі старої церкви, що була в самій середині міста. Отже, очевидячки, поїдемо просто із зустрічі німців цілим полком на похорон.

До ночі зібрали гайдамаки вичерпуючі відомости про партизанів Вареника та Баса.

Числа цих відділів встановити годі, бо певно що й вони самі того не знають. Складаються вони з охочекомонних, яких то прибуває, то убуває в залежносте від популярности чи непопулярности тієї боротьби, на яку закликають. Головне гасло, яке зв'язує партизанські відділи, це боротьба за здобутки революції — за землю та волю та проти панського та підпанського панування, крім того висуваються ше гасла: «право селянам самим порядкувати своїм життям» та «за село проти міста…»

Цікавий конгльомерат понять, які все ж мають одну головну думку: селянські інтереси на першому пляні.