Читать книгу «Сараєво для початківців» онлайн.
Озрен Кебо
Сараєво для початківців
Озрен Кебо, Сараєво для початківців (пер. з боснійської Катерини Калитко). — Брустурів: Дискурсус, 2017. — 144 с.
ISBN 978-617-7236-94-7
Перекладачка — Катерина Калитко
Редакторка — Анна Процук
Верстальник — Левко Загоруйців
Дизайн обкладинки — Романа Романишин та Андрій Лесів, agrafkastudio.com
Коректура — Міґаль Дуруле, Алла Журава, Світлана Бреславська
© Дискурсус (DISCURSUS), видання, 2017
© Озрен Кебо, текст, 2017
МИСТЕЦТВО ДИХАТИ Й ПАМ’ЯТАТИ
Ви не помилились, якщо взяли цю книжку з полиці в прагненні дізнатися більше про Сараєво, одну з найзагадковіших — і досі! — столиць Центральної Європи. І помилились, якщо розраховували на повільне розгортання лискучої краєзнавчо-історичної обгортки під час гортання сторінок. Ця книжка — різке та болісне занурення в самісінькі гарячі нутрощі міста, вивернуті війною.
Пишучи свій короткий вступ, я буду гранично суб’єктивною. Не тому, що глибоко прожила текст, працюючи над перекладом. Не тому, що Сараєво — мій формотворчий досвід і одне з найулюбленіших на планеті місць. Не тому, що автор після роботи над книжкою став моїм дорогим другом, разом із яким ми вчергове обійшли й по-новому побачили наше улюблене місто. Лише тому, що ця книжка з присвятою двом синам письменника — виповідання індивідуальної пам’яті, однієї з тих, які формують колективну. І скерована вона так само на індивідуальне переживання читача.
Я довго шукала місткого визначення для цієї книжки, а знайшла тільки під час написання передмови. Ця книжка — киснева подушка. Такий, знаєте, медичний мішок, у який хтось закачав своє дихання й досвід, до останнього волокна болю, до атома, дощенту. Щоб вижити бодай так. А потім хтось інший, далеко звідси, ухопиться за цю подушку, втрачаючи власне дихання, і теж виживе. Важливість такої «кисневої подушки» я особливо усвідомила з початком війни в Україні. Могла б збожеволіти, якби не мала своєї Боснії і Герцеговини з її складним досвідом та її дивовижними людьми. Кожна нова війна, така прадавня й потворна форма суспільно-політичного непорозуміння, приходить і щоразу по-новому вражає покоління, на чий вік випала. Новий старий український досвід — те, як можна задихатися від самотності посеред Європи, посеред війни. Боснійці (й герцеговинці) розуміють нас у цьому якнайкраще, не потребуючи зайвих пояснень, а отже — ми не самі. Засвідчує це, зокрема, і «Сараєво для початківців».
Формально це таки путівник: досвід освоєння нового трибу життя, зшивання в ціле клаптиків колишньої топографії уродженцем Мостара, герцеговинцем Кебо, що свідомо обрав життя в Сараєві у найважчий період його новітньої історії. І саме тому має повне право написати про Сараєво саме так, як пише: зі сліпучою іронією, щирим стражданням і любов’ю, від якої стискається горло. Той, хто знайде в собі сили не заплющити очі на жахіття щоденного життя в облозі, відчитає тут чимало цінного: фірмові сараєвські шарм, (само)іронію, інтелект і щирість, богемний колорит, якого не знищує навіть війна, незрівнянне почуття гумору, вперту віру, горду красу опору. Важливість таких речей годі переоцінити, як ми вже знаємо.
Чотирирічна облога Сараєва в 90-х, поряд з облогою Мадрида в 30-х і Ленінградом 40-х — одна з головних больових точок історії XX століття. Проте Сараєво пережило не тільки цю облогу. Ще — світові війни, постання та розпад кількох імперій. А ще воно щодня опирається спробам примітивізації себе, перетворення на заяложений екскурсійний маршрут місцями атентатів і масакр, які перекроювали історію Європи. Хтось, безумовно, і зараз поїде туди пройтися слідами Гаврила Принципа, помацати все ще болісні рубці від останньої війни, шукати в повітрі запаху смерті. Та штука в тім, що Сараєво — це чисте життя. Мікрокосм вітальності й культурний біоценоз, що регенерує, хай яких зусиль це коштує. Дещо про механіку та вартість виживання й оживання можна довідатися з цієї книжки. Читання болісне, але вкрай потрібне: адже тепер настає українська черга наповнювати наступну «кисневу подушку» досвіду.
Щоразу, буваючи в Сараєві й роздивляючись із кварталу Вратник його теплу, живу, беззахисну панораму в долині, я питаю себе, яке ж потрібно мати серце, щоб стріляти по ньому з міномета. Вочевидь, серце потрібне таке саме, як і для розстрілу дітей, що намагаються дертися вгору лютневою Інститутською, як для підриву перекриттів Донецького аеропорту над головами в живих «кіборгів». Наші війни самі обирають нас, так само, як спогади й снайпери, про яких пише Озрен Кебо. Ми обираємо тільки мотиви власного серця, про які він теж пише. Відповіді на питання «Чому з нами так?» немає й не буде. Але якщо вам потрібен мануал, щоб пережити війну й залишитися людиною, — ви його знайшли.
А ТЕПЕР ДЕЩО ПРО ПИСЬМЕННИКА, ЙОГО ОСОБУ, ПОХОДЖЕННЯ Й ХАРАКТЕР ЗВ’ЯЗКІВ З ІНШИМИ МІСТАМИ.
Озрен Кебо, 1959 р. н., несудимий; зодіакальний знак — Близнята. Народився в Мостарі, задивлявся на Дубровник, більшу частину життя прожив у Сараєві. Вважає, що його крок чаїть прокляття: кожне місто, куди ступає його нога, зазнає руйнування.
Зараз упівока поглядає на Загреб. Але не наважиться накликати снаряди на чергове людське поселення. Тому залишається в Боснії.
Живе й працює в Сараєві.
«Сараєво для початківців» — його перша книжка. Вийшла друком 1996-го у видавництві «Dani», 2003-го в «Zoro», 2016-го в «Sahinpasic» (англійською) в Сараєві, 1997-го та 2009-го — у Франції («La Nuee Blue»), 1998-го — у Швеції («Bokforlaget DN»), 2000 року — в Хорватії («Feral Tribune»). Друга книжка, «Яка ж гарна моя „Вектра”», побачила світ 2007 року.
Аді та Маку
Літопис про Сараєво, що вміщує та звеличує його дивовижну історію, гірку долю та світле майбуття, усе, що так пильно дослідив, обміркував і утвердив Озрен Кебо з Мостара. Іншими словами, дуже доречна й корисна читанка для кожного. Читай і пам’ятай.
СПОСІБ ЗДОБУТИ СПОКІЙ У ЧАС ВІЙНИ
ДЕЩО ПРО ВІЙНУ ЗАГАЛОМ. Війна в Сараєві почалася шостого квітня 1992 року. Переломна дата; того дня відкрився відлік страждання. Шостого квітня всіх нас попустило від жаху, що обрушився на місто. Людина легше переносить нещастя, ніж невідомість і страх, а ми чітко того дня, шостого квітня, з періоду нестерпної невизначеності перейшли в період блаженних нещасть.
ЗГОДОМ УЖЕ ЛЕГШЕ, ПОЧАТОК НАЙВАЖЧИЙ. Перший воєнний квітень минає під знаком великого виходу. Мудрі панічно тікають. Менш мудрим навіть не відкривається розуміння тієї паніки. Місто гасне. У центрі ще працюють лише дві бурекджийниці, одна ашчиниця, одна чевабджийниця[1] та дві кондитерські.
Щоранку котрась наступна з них вішає замок на двері. Минуло лише два тижні, відколи почали стріляти, і на той момент ніхто ще не знає, який насувається голод.
Наші позиції визначились аж наприкінці квітня, коли обруч довкола міста остаточно затягнувся. Лише тоді стало зрозуміло, що буде не мир, а війна, і що це буде не справжня війна, а виснажування. Вмикаю світло та записую на аркуші імена людей, яких уже немає в Сараєві. Географія розпорошених: Загреб, Стамбул, Варшава, Лондон. Залишилося декілька друзів на різних кінцях міста. Диявол ховається в деталях. Деталей не видно за ілюзіями. Вимикаю світло. Поринаю в темряву тривалістю в три роки.
ІСТОРІЯ, АБО ПРО ТЕ, ЯК ВЕДЕТЬСЯ В ЖИТТІ ДОБРИМ УЧНЯМ ПОГАНИХ УЧИТЕЛІВ. Якщо вже не можна уникнути визначення, згідно з яким історія є вчителькою життя, треба піти до кінця та сказати, що йдеться про погану вчительку. А в поганих педагогів, на біду, переважно добрі учні. Якісь три роки тому це було покоління салонних інтелектуалів, які, накурені понад усяку міру, вели нескінченні дискусії про сенс життя. У салонах, що в Сараєві початку дев’яностих означало «в кафе», казали: у нас немає майбутнього, історія нас оминула. Сорок перший, сорок третій, сорок п’ятий, сорок восьмий, шістдесят восьмий, шістдесят дев’ятий (ех, той шістдесят дев’ятий!), сімдесят перший — усе це пролетіло повз нас. Ми так прагнули живої історії, її виру.
[1] Крамниці та ресторанчики з місцевою їжею. У бурекджийниці печуть бурек — листковий пиріг із начинкою. Ашчиниця — ресторанчик із традиційною кухнею. У чевабджийниці готують і подають боснійський делікатес чевапи — печені на грилі «пальчики» з меленого чи дрібно рубленого м’яса. — Тут і далі примітки перекладачки.