Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Марлоу замовк на мить, ніби задумавшись.

— Можливо, вам варто з ним поспілкуватися, ймовірно, це він влаштував її в готель.

— Із задоволенням. Чи не могли б ви сказати мені, що це за загадковий роботодавець?

— Дуже загадковий роботодавець, пане комісаре! — Марлоу голосно розсміявся. — Ваші колеги. Тобто ваші колишні колеги. Ви знаєте: відділ «Е».

Рат давно не ступав у цей довгий коридор, особливо рано- вранці. Він зустрів лише кількох колег і жодного знайомого. Обидва офіцери, з якими він тісно співпрацював у відділі моралі, були мертві, а з іншими він не мав особливих справ. Це й не дивно, адже він не пропрацював у цьому відділі й двох місяців, і ці два місяці були декілька років тому.

Проте, схоже, він справив незабутнє враження на начальника відділу.

— Інспекторе Рате, — сказав Вернер Ланке й підвівся, щоб потиснути Рату руку. — Який сюрприз! Ви ніколи не були в штабі так рано. — Він кивнув на Кірі. — Не знав, що ви стали собачником.

Вернер Ланке розсміявся над своїм жартом, а Кірі помахала хвостом, ніби розуміючи, що говорять про неї. Рат скривив обличчя в доброзичливій усмішці. Він був прохачем, тому мав гарно поводитися. Навіть якщо його з начальником поліції моралі пов’язувала взаємна неприязнь. Він давно отримав прізвисько Кривий Ланке. Чоловік так сильно зігнувся, що його офіційний зріст, зазначений у посвідченні особи, який складав один метр вісімдесят дев’ять сантиметрів, став приблизно один метр вісімдесят. Ця поза робила чоловіка трохи схожим на стерв’ятника, і це відчуття підсилювалося завдяки його видатному носу і пронизливим очам, які більшість часу мружилися на навколишніх поверх окулярів для читання.

— Приємно було побачитися з вами, пане начальнику, — сказав Рат. — Не можу сказати, наскільки мені приємно. Проте я поспішаю. У мене зустріч. У мене лише дві хвилини.

— Гаразд, — Ланке знову сів. — Через що мені випала честь вашого візиту?

— Я шукаю жінку-свідка...

— І це те, що ви сподіваєтеся знайти в моєму кабінеті? Якщо ви маєте на увазі фройляйн Люббе, то її ще немає.

Ютта Люббе була секретаркою Ланке. Запаси ввічливих усмішок Рата закінчувалися.

— Ту жінку звати Маріон Бозецькі, — сказав він, — і два роки тому вона потрапила до списку інформаторів відділу «Е».

— Так-так.

— Вона була танцівницею в нелегальному нічному клубі. Поки там не дізналися про її підробіток і не звільнили її.

— Ви напрочуд добре поінформовані.

— Основи роботи хорошого слідчого.

— І що ви хочете, щоб я для вас зробив?

— Мені потрібно якомога більше інформації про міс Бозецькі. І я хотів би поговорити з вашим зв’язковим. Хто завербував її у той час, чи вона досі працює на вас, і якщо так, то де і як саме? Мені потрібні відповіді на всі ці питання.

Кажучи це, Рат дедалі більше усвідомлював, що було помилкою прийти сюди і попросити допомоги у такого, як Вернер Ланке. Було видно, як начальник відділу насолоджувався своєю владою і ще більше безпорадністю свого суперника.

— Ви говорите про речі, які є суворою таємницею. Це внут­рішні справи відділу «Е» і мене...

— Йдеться про розслідування, у якому фройляйн Бозецькі могла б зіграти важливу роль, якби виступила в ньому свідком.

— Якщо це так важливо, пан Геннат обов’язково подасть офіційну заявку, щоб відкрити вам доступ до цих документів. Від начальника одного відділу до начальника іншого відділу, — різко обірвав аудієнцію Ланке. Він підвівся і схопив своє пальто. — А тепер вибачте, будь ласка. Я не хочу змушувати прокурора Росанські чекати.

Ланке надів свого капелюха, накинув чорне пальто на свою криву статуру і тепер справді став схожим на стерв’ятника. Стерв’ятник у капелюсі. Рат вийшов слідом за ним у коридор, де начальник відділу замкнув у нього перед носом свій кабінет, демонстративно, ніби показуючи Рату, як мало він йому довіряє. Керівник поліції моралі коротко нахилив свій капелюх, потім, як завжди, зігнувшись, пішов проходом і зник на сходах атріуму, де, мабуть, вже чекала його машина.

Еріка Фосс вже була там, коли Рат увійшов до свого кабінету. Вона здивовано подивилася на нього, а потім на Кірі. Собака махала хвостом; їй подобалася секретарка.

— Пане комісаре, — сказала вона, знову кладучи телефонну слухавку, яку щойно взяла в руки, на місце, — ви повернулися до роботи в офісі?

— Так, — відповів Рат, вішаючи капелюх і пальто на гачок. — Справа Ґольдштайна поки що закінчена.

— Ґольдштайна?

— Це ім’я чоловіка, за яким ми спостерігали. — Рат нічого не розповідав секретарці про своє секретне завдання. Навіть про те, що вони чергували в «Ексельсіорі».