Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він підняв свій порожній келих із пивом. Щоб привернути увагу Шорша, більше нічого не потрібно було робити. Хазяїн «Мокрого трикутника» приніс свіже пиво й обміняв його на порожній келих Ґрефа. І несхвально кинув оком на наполовину повний келих Рата.

— У будь-якому разі, — сказав Ґреф, відпивши свіжого пива, — це може бути пов’язано з тим, що жертва була гомосексуалістом.

— Гей-нацист став жертвою вбивці-гомофоба? Ми до такого не звикли. — Рат обурено похитав головою. — У мене завжди залишається неприємний післясмак, коли нацисти чи комуністи роблять із себе жертв.

— Цей чоловік нічого з себе не робить, він і є жертва, — роздратовано сказав Ґреф. — Адже його вбили.

— Ти правий. Але оскільки Геббельс зробив того сутенера Весселя героєм...

— Вессель не був сутенером. Це комуністична пропаганда!

— Ну, мучеником він також не був. Я знаю багато схожих випадків.

Рат зрозумів, що час відступити. Він не хотів сперечатися з товаришем про політику, вони зазвичай уникали таких тем. Так само, як і теми про Шарлотту Ріттер. Хоча на даний момент Рат мав багато чого сказати на цю тему.

— То ти маєш на увазі, — сказав він, — що цього Кубіцькі вбили, бо він був геєм.

— У всякому разі я думаю, що це можливо, — Ґреф прочистив горло. — Я знайшов цікаву річ у документах. Буквально тиждень тому люди Штеннеса погрожували комусь із нового керівництва берлінського відділу СА. Карл Ернст, ад’ютант гауштурму{77}, сидів з кількома своїми товаришами в барі в районі Галензеє, де прихильники Штеннеса хотіли їх розбурхати. Перш ніж дійшло до бійки, група з охорони громадського порядку оточила людей Штеннеса.

— І?

— Один із них словесно ображав Ернста та його друга Пауля Рьорбайна під час арешту. Саме з цієї нагоди я вперше прочитав у поліцейському звіті слово «задньопривідний». Також були розмови про «хлопчиків-ляльок» і «геїв-свиноматок».

— Це звучить досить гомофобно.

— Правильно, — Ґреф зробив ще один ковток. — Ернст та Рьорбайн обидва є гомосексуалістами.

Рат задумливо кивнув.

— Але найцікавішим у тому звіті було інше, — продовжив Ґреф. — Серед бійців СА, які були в тому барі, був хтось на ім’я Герхард Кубіцькі.

Рат кивнув.

— Дозволь вгадаю — він був одним із тих, кого називали «задньопривідними».

— Саме так, — Ґреф зробив кілька ковтків, і його другий келих теж спорожнів. — Я запропонував Бьому перевірити імена в списку з Галензеє, але він не хоче про це й чути. Обіцяє надавати комуністам по заслузі.

— Я не знав, що Бьом такий ненажера щодо комуністів.

— Бьом їсть усіх. Комуністів, нацистів і малих дітей.

— А найбільше полюбляє інспекторів.

Ґреф засміявся.

— Принаймні завтра я зможу допитати начальника нашого загиблого командира загону. Побачимо, що з цього вийде, — його погляд впав на келихи на стійці перед ними. — Що з вами? — запитав він. — Ви вже на одне пиво позаду. Якщо ви хочете мене наздогнати, то вам слід поспішити.

Помічник інспектора почав замовляти ще один раунд, але Рат відмахнувся від нього.

— Не сьогодні, — сказав він, загасив сигарету, зліз з барного стільця й узяв свого капелюха. — У мене є плани.

Ґреф подивився на годинник.

— О чверть на дванадцяту?

Рат кивнув.

— Пробач, — сказав він і поклав на стійку п’ять марок. — Я за все розрахуюся.