Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не хвилюйся, Саллі. Якби я хотів тебе вбити, ти б уже був мертвий.

І Саломон Епштайн одразу все зрозумів. Що цей візит кілера, який вирішив не стріляти, був повідомленням. Повідомленням, у якому говорилося про те, що було б розумно поїхати геть на кілька тижнів, помандрувати у якийсь найвіддаленіший куточок країни і сховатися там від Товстуна Мо Берковича та його людей, наскільки це можливо.

Худий фахівець із підрахунків мовчки почав пакувати сорочки та штани в маленьку валізу, і того вечора у Ейба Ґольдштайна з’явився новий друг.

У той пам’ятний день, коли він дозволив Худому Саллі втекти, замість того щоб убити його, Ейб Ґольдштайн уже забронював собі квиток. Лист із Берліна, який він знайшов кількома днями раніше у своїй поштовій скриньці, спростив для нього прийняття рішення. Чотири дні перед поїздкою Ейб провів із упакованими валізами в дешевому готелі, лише ненадовго виходячи на вулицю, щоб купити газети та сигарети. За день до свого від’їзду він прочитав, що в клубі «Конго» на Амстердам-авеню сталася жахлива стрілянина, кривава різня, в результаті якої загинули п’ятеро людей. «Конго» був одним із постійних місць Мойсея Берковича. Він і сам мав бути там того вечора, але вирішив, всупереч своїй звичці, піти з бару о десятій. Після того першого відвертого замаху на його життя, замаху, який мав характерні риси італійців, Мо вирішив переховуватися. Це показало Ейбу, наскільки важливо йому нарешті вибратися з міста. У такій ситуації Мойсей Беркович був найбільш небезпечний, ніж будь-коли.

Ґольдштайн зрозумів, наскільки він правий, коли через день нарешті піднявся на верхню палубу «Європи». Прихилившись до поруччя, насолоджуючись свіжим вітром, що піднімався з моря, і, дивлячись на людей на пірсі внизу, він розгледів двох молодих чоловіків у світло-сірих літніх пальтах, які надто намагалися бути непомітними. Він ніколи раніше їх не бачив, але міг би закластися на будь-що, що зараз вони живуть разом із Товстуном Мо у паршивій квартирці десь у Бронксі. Таким був останній загін Товстуна: двоє новачків, підібраних десь з вулиці, що виглядали так, ніби вони вперше одягли костюми. Один із хлопців показав угору, коли помітив чоловіка, якого вони мали прибрати. Ейб привітно посміхнувся вбивцям, ризику не було, бо пароплав щойно почав відчалювати, його протитуманний гудок оглушливо пролунав, прощаючись з Мангеттеном. Але один із двох чоловіків — можливо, він подумав, що пострілу ніхто не почує через весь цей шум, — вихопив свій револьвер та став цілитися у верхню палубу «Європи». Другий збирався приєднатися до нього в останню мить, а тоді поруч з ними з’явився поліцейський, і дитячий садок убивць Мо вирішив залишитися непоміченим.

Після марних пошуків некролога Мойсея Берковича Ґольдштайн погортав спортивний розділ. Там теж немає хороших новин. «Доджерс» знову програли.

— Бажаєте ще щось, сер? — Офіціант підійшов до його столика. Він запитав так само ввічливо, як і завжди, очікуючи чималих чайових у доларах.

— «Шварцвальдську вишню»{73}, будь ласка.

Офіціант кивнув на знак вдячності за чудову вимову. Він, напевно, ніколи раніше не чув таких слів від жодного американського туриста.

Ґольдштайн відкинувся на спинку крісла, запалив «Кемел» і дивився на дівчину в легкому сарафані. Здавалося, вона це помітила, принаймні мимохіть повернулася до нього й чарівно посміхнулася. Він посміхнувся у відповідь, коли вона граційно перестрибнула через калюжу, й зім’яв порожню пачку сигарет. Його запаси повільно закінчувалися. У його номері залишилася лише одна пачка з двадцятьма цигарками, і він не знав, де їх шукати в цьому місті. Він не зміг знайти «Кемел» у тютюновому кіоску в готелі, хоча той справляв враження добре укомплектованого, і навіть на великій залізничній станції через дорогу. Можливо, йому варто написати в американське посольство. Або спробувати пошукати тут. Здавалося, що більшість американських туристів вешталися тут, у заможній західній частині міста.

На сусідньому столі хтось залишив газету. Берлінську газету. Погляд Ґольдштайна зупинився на одній фотографії — портрет видався йому трохи знайомим. Він простяг руку й узяв газету. Вона називалася «БЦ у середу»{74}, а на першій шпальті був надрукований заголовок: «Вбито чоловіка з СА». Нижче, поруч зі статтею, була розміщена фотографія. На ній чоловік носив акуратний проділ, але в іншому він фатально нагадував Ґерда з кастетом з минулої ночі. Його ім’я було зазначено у підписі: «Жертва політичної бійки? Герхард Кубіцькі (27 років)».

— «Шварцвальдська вишня», сер. Приємного апетиту, — офіціант поставив тарілку з великим шматком торту на стіл і непомітно прибрав зім’яту пачку цигарок. Ґольдштайн лише кивнув і продовжив читати газету. Стаття розвіяла останні сумніви:

Берлін. Поліція виявила закривавлений труп 27-річного чоловіка вчора вранці в парку Гумбольдтгайн біля церкви Вознесіння. Потерпілий отримав вогнепальні та ножові поранення. Загиблий чоловік, який помер від важких ножових поранень, — це керівник загону СА Герхард Кубіцькі, який проживав у берлінському районі Гезундбрунен і наразі не мав постійної роботи. Поліція підозрює, що Кубіцькі став жертвою політично вмотивованої бійки, і просить допомоги у читачів «БЦ». Помітили щось незвичайне ввечері або в ніч на середу в парку Гумбольдтгайн або в безпосередній близькості до нього, зокрема бійку між ворожими політичними групами? Будь-які свідки повинні з’явитися до найближчого відділку поліції або безпосередньо до кримінальної поліції на Александерплац, телефон: Бероліна 0023.

Ґольдштайн відсунув тарілку з тортом. Він втратив апетит. Гарне шоу вирішила влаштувати поліція. Розшук свідків.

Прокляття!

Він загасив «Кемел» та підсунув під блюдце п’ять доларів. Ґольдштайн інстинктивно відчував, що це спричинить проблеми. Він повинен був щось зробити.

Як би не було нудно грати сторожа Авраама Ґольдштайна, Рат був цілком задоволений своїм робочим днем, коли сів у «Б’юїк» на Ангальтському вокзалі. Здавалося, вони зовсім виснажили американця. Як має почуватися той, хто провів цілий день у своєму готельному номері? Обід був єдиним прийомом їжі, заради якого Ґольдштайн залишив свій номер. Йому принесли сніданок у номер, як і вечерю напередодні, як прискіпливо занотував Червінські. Тарілка холодного ростбіфа та пляшка шампанського у відрі з льодом. Чоловіку доводилося хоч чимось себе втішати.

Він насолоджувався тим, що міг повернутися у свій «Б’юїк». В майстерні добре попрацювали, машина була як нова. Він знав, що Марлоу очікує чогось у відповідь, і він це отримає. У будь-якому разі розслідування для доктора М. було у сто разів цікавішим за чергування в «Ексельсіорі». Або за той безглуздий і марний пошук дівчини з вулиці, в який його втягнула Шарлі.

Прокляття!

Нескінченні години в «Ексельсіорі» дали йому занадто багато часу, щоб подумати про суперечку із Шарлі. Перед очима знову виринала ця картинка: її зелений капелюшок, який зникав між будівельними лісами на станції електрички. Кілька разів він був на межі того, щоб зателефонувати їй, і телефон, який він залишив на своєму столі, був запрошенням зробити це. Одного разу його з’єднали з телефоністкою, але потім він просто поклав слухавку, замість того щоб назвати їй номер Шарлі.

Він не міг викинути її з голови. Він був злий на неї, на її впертість, на суперечку, яку вона почала без жодної потреби, принаймні він так відчував. І в той же час він хотів би обійняти її і помиритися з нею, і не тільки тому, що вони зазвичай опинялися в ліжку, коли мирилися після сварки. Але вчорашня суперечка відрізнялася від звичайної, він це відчував.

Він повинен був зробити їй пропозицію, як і планував, і мав би зробити це вже давно. Але за останні кілька місяців це ніяк не виходило. Це мало бути щось особливе, тому він організував поїздку до Кельна. Навіть купив квитки на футбол. Все було детально сплановано, столик у «Бастай» вже зарезервований на день після гри. Тоді він офіційно представив би Шарлі своїм батькам як свою наречену, щоб виконати свій синівський обов’язок, просто кинув би їм в обличчя, що він сповнений рішучості одружитися з протестанткою, а потім одразу повернувся б до Берліна, де його б не діставали вони та їхні поради.

«Бастай» був одним із найелегантніших ресторанів міста — просторою та сучасною будівлею з чудовим краєвидом на собор та Рейн. Офіціант був у курсі. Обручка в келиху для шампанського. Але того дня вони натрапили на його матір. Він зовсім забув, що вона щопонеділка ходила за покупками в універмаг «Леонгард Тіц». Очевидно, вона це робить і досі.

Того вечора вони пішли вечеряти, як і планували, і нарешті стіл був накритий. Але все це не підходило. Рат зміг перехопити офіціанта в останню мить і змусив його витягнути обручку, яка вже була в келиху. Тепер вони були добре сховані у шафі, що стояла у вітальні на Луїзенуфер, чекаючи наступного шансу. Якщо до цього колись дійде.

Він проклинав власну нерішучість. Йому вже давно слід було їй зробити пропозицію або облишити це назавжди.

Чи справді варто робити пропозицію жінці, для якої її професійна кар’єра, очевидно, важливіша за дітей та шлюб? Рат уже не знав, що правильно, а що ні. Іноді йому було шкода, що він не належав до покоління своїх батьків, тоді все було простіше. Принаймні він у це вірив.

Раніше він заручався лише раз у своєму житті, і тоді це було легко, але його заручини з Доріс, яка кинула його, коли він потрапив у заголовки газет після стрілянини в Агнесфіртелі{75}, тривали недовго. На щастя. У кращому випадку вони б одружилися, як Енгельберт та Еріка Рат. Проте він міг обійтися і без цього.

Він хотів Шарлі й нікого іншого. Чому він давно їй цього не сказав?

— Чорт забирай! — голосно вигукнув він у машині, і Кірі, яка щасливо дрімала на пасажирському сидінні, здригнулася і здивовано глянула на нього.

Чорт забирай, він хотів її! Чому б йому не сказати їй це прямо зараз, а потім хай вона вирішує, так чи ні. Більше не було нічого іншого, нічого не стояло між ними, ані очікування, ані «можливо». Він нарешті захотів знати! І тоді він прийме її відповідь, якою б вона не була. Але він нарешті захотів отримати цю відповідь! Він просто не міг більше терпіти цю невизначеність. Все має бути вирішено зараз, сьогодні!