Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я вже казав! Порізався, коли чистив картоплю. Хіба пані Шобек не казала вам цього? Запитайте у неї!

— Ми вже говорили з пані Шобек, — сказав Ґреф, і Флемінг роздратовано подивився на нього.

— І? Хіба вона не підтвердила це? Я вже віддав їй одяг на прання.

— Тим часом ми перевірили кров, — сказав Бьом. — Група крові друга.

— То й що?

— Ваша група крові — четверта, пане Флемінге, — комуніст побілів, як полотно.

— І вгадайте, у кого також друга група крові, — додав Бьом. Флемінг нічого не сказав; він, мабуть, міг вгадати відповідь. Проте після невеликої паузи старший інспектор знову заговорив. — Так точно. У Герхарда Кубіцькі, вбитого у Гумбольдт­гайні.

— Випадковий збіг обставин.

— Не кажіть мені дурниць! — Бьом раптом підвищив голос. — Навіщо ви розповідаєте мені цю дурницю про поріз під час чищення картоплі? Ви справді хочете мені сказати, що ніколи в житті не бачили Кубіцькі? — Спалах гніву старшого інспектора помітно налякав комуніста. Він нерухомо сидів у своєму кріслі й нічого не сказав.

Бьом кинув щось на стіл. Значок зі шпилькою, на якому майорів прапор з написом: «4-та Рейхська зустріч, Берлін, День Святої Трійці, 1928», а під ним стояли літери «СЧФ»{70}. Флемінг дивився на значок.

— Ви не маєте права обшукувати мою квартиру, — сказав він. — Для цього вам потрібен ордер на обшук.

Бьом задоволено відкинувся назад.

— Ми не обшукували вашу квартиру, — сказав він. — Гробар знайшов цю шпильку. Вона була під трупом Герхарда Кубіцькі. А не у «СЧФ».

Флемінг кивнув головою. А потім він практично прокричав відповідь.

— Так, до біса, — заревів він, — так, це я затягнув мертвого фашиста у кущі!

— Так ви зізнаєтесь!

— Ні в чому я не зізнаюсь! Я зізнаюсь, що я це приховав. Але я його не вбивав.

— І я маю у це повірити?

— Це правда.

— Якщо ви не вбили його, то чому сховали тіло?

Лео Флемінг зітхнув. Він трохи заспокоївся.

— Щоранку я зустрічаюся біля церкви зі своєю дівчиною, — сказав він. — Я не хотів, щоб у мене були проблеми. Чи у неї.

— Що ж, ви чудово з цим впоралися. Вітаю.

— Так мені розповідати, як все було?

— Розповідайте.

Кілька темних плям на плитах, сліди найупертіших калюж свідчили про вранішній дощ, але тепер на блакитному небі було лише кілька хмаринок, які й не думали влаштовувати дощ. Було щось у тому, щоб сидіти тут з кавою та коньяком. Напої зігрівали зсередини, сонце ззовні, а офіціант з’являвся через однакові проміжки часу і приносив новий коньяк, нову каву та все, що забажаєш. Він навіть зміг дістати йому «Івнінг пост»{71}. У кафе «Райманн»{72} атмосфера була доволі інтернаціональною. Він уже почув англійську, французьку та російську за ті півтори години, що сидів тут. Ґольдштайну сподобався європейський звичай ставити столи та стільці на тротуарах, і тут, на Курфюрстендамм, тротуари були особливо широкі. А перехожі, переважно стильно вдягнені люди, серед яких було багато вродливих жінок, створювали нескінченно приємне видовище.

Жодних новин з Брукліна в «Івнінг пост», принаймні тих, які його цікавили. Ані слова про Товстуна Мо, нічого про війну банд у Нью-Йорку. Газета вийшла шість днів тому, і в цьому місті було неможливо отримати свіжішу, але він був радий, що міг прочитати хоч щось, що могло б тримати його в курсі того, що відбувається вдома. І він сподівався, що незабаром газети повідомлять йому про долю Мо, яка у кращому випадку закінчиться фатально.

Дні товстуна були полічені, це було лише питанням часу. У минулому Мойсей Беркович надто багатьом людям наступав на п’яти, особливо італійцям. Мо вже давно це підозрював, його інстинкти все ще працювали добре, і тому він ставав все підозрілішим за останні кілька місяців, знищуючи довкола дедалі більше людей, уявних і справжніх ворогів. І з кожним трупом його становище погіршувалося. Останній подих, останній приплив крові перед загибеллю, що все більше охоплювало навіть його найближчих довірених осіб. Коли й Худий Саллі врешті-решт опинився в чорному списку, старий компаньйон Мо Саломон Епштайн, калькулятор на ніжках, чий точний мозок сприяв підйому товстого гангстера більше, ніж вся зброя та м’язи його банди, Ейб зрозумів, що тепер ніхто з них не був застрахований від недовіри товстуна. І вперше в житті Авраам Ґольдштайн не зміг виконати завдання.

Серце Худого Саллі завмерло, коли того вечора він увімкнув світло у своїй квартирі й побачив убивцю свого господаря, який сидів на його дивані. Його погляд говорив тільки про одне: покінчімо з цим швидше.

Ейб заспокоїв його.