Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона йому більше не довіряла. Вона не знала, що він думає про неї та про її роботу. Чи справді він сприймає її серйозно? Чи він просто відпускав її, щоб не відштовхувати? Чого, хай йому грець, він від неї хоче?

«Після того як ви одружитеся, вам більше не потрібно буде працювати».

Слова його матері. І Гереон нічого про це не сказав. Тому що він думав так само?

Шарлі не могла забути цих слів. Вона просто хотіла трохи розповісти Еріці Рат про свою роботу в окружному суді Ліхтенберга. Щоб розпочати ненав’язливу розмову в тому задушливому кафе. А потім пролунало одне речення, яке викликало ще більш гнітючу тишу. Шарлі сиділа і не могла нічого їй відповісти. Гереон глянув на носаки своїх черевиків і сьорбнув каву. А його мати, здавалося, й не помітила, що зробила.

За всі місяці, що вони були парою, вони жодного разу не обговорювали шлюб, навіть жартома, не кажучи вже про те, щоб Гереон зробив їй пропозицію. Тим не менш він просто представив її своїй матері як свою наречену, щоб було простіше, як він прошепотів їй, коли вони випадково наштовхнулися на матір Рата перед великим універмагом.

Дні в Кельні були найгіршими з тих, що вона пережила за останні роки. Повне розчарування. І вона з нетерпінням чекала, щоб поїхати з Берліна на кілька днів, знову зустрітися з давнім другом Гереона Полом і вперше побачити його рідне місто. А все починалося так багатообіцяльно.

Він заманив її грою. Вона кілька разів бачила «Герту»{66} на стадіоні «Плюмпе», але жодного разу на чужині й жодного разу у фіналі чемпіонату Німеччини. І яка це була гра! «Герті» не пощастило в першій половині матчу проти мюнхенців, але потім гра змінилася завдяки Ганне Собеку{67}. А тоді був переможний гол, незадовго до фінального свистка, вона обійняла Гереона, а потім і Пола, й обидва чоловіки дивувалися там єдиній жінці, яка захоплюється футболом. Вони святкували чемпіонат у старому місті Кельні разом з берлінськими бойовими неробами та кількома прихильними рейнськими прусами, і в якийсь момент Пол непомітно попрощався. Гереон забронював кімнату з видом на Рейн, і коли вона, вже в нічній сорочці, стояла біля вікна й дивилася на вогні, що відбивалися в річці, а він узяв її на руки й поцілував у шию, ось тоді вона відчула себе щасливою за довгий час. Наскільки оманливим було це відчуття, вона усвідомила лише наступного дня. Коли вони прогулювалися торговими вулицями Кельна, їх здивувала жінка, яку Гереон представив як свою матір, а потім вказав на Шарлі й сказав: «Фройляйн Ріттер. Моя... наречена».

Очі Еріки Рат розширилися від поєднання цікавості й недовіри, і вона потягла їх прямо до найближчого кафе.

— Звичайно, я б запросила вас до нас додому, — сказала вона Шарлі. — Але Гереон ніколи нам нічого не розповідає.

Гереон був таким пригніченим, яким вона його ще ніколи не бачила.

— Я... ми хотіли відвідати вас, звичайно, — сказав він. — Це мав бути сюрприз. Ми лише вчора приїхали.

Тоді вони сиділи, мати поруч із сином, і нічого не говорили. А Шарлі трохи розповідала про свою роботу в окружному суді. Поки Еріка Рат не висловила свою думку щодо шлюбу та роботи. І тоді вони продовжили сидіти у тиші, яка раптово стала крижаною.

— Ми завітаємо до вас завтра, — сказав Гереон, — але не кажіть батькові, це має бути сюрприз.

Увечері Гереон все так гарно влаштував — чудовий ресторан на березі Рейну, сучасна будівля з великими вікнами, з яких відкривався захопливий краєвид на собор та Рейн. Але вечір був зіпсований ще до його початку. Хоча вони не сказали ані слова про день, Еріка Рат і та дивна зустріч у кафе все ще були присутні поміж ними.

Можливо, їм варто було сказати про це кілька слів, але Гереон вважав за краще мовчати про це.

Наступного дня вони нанесли обіцяний візит ввічливості Ратам. Шарлі все ще була нареченою, щоб було простіше. Лише того дня вона зрозуміла, що Гереон жодним словом не згадав про неї перед своїми батьками. Рати були приголомшені її присутністю і були б приголомшені ще більше, якби вони випадково не наштовхнулися на Еріку Рат напередодні. Для Шарлі цей другий заплутаний день був ще гіршим за перший. Потім вони поїхали нічним потягом, як і планували. Тиждень на Балтійському морі. Курортна квартира в капітанському котеджі була крихітною і гарною, погода в Прерові{68} була чудовою, але настрій був раз і назавжди зіпсований. Навіть блакитне небо над Дарсом{69} не могло врятувати ситуацію. Їхня перша відпустка разом виявилася повним провалом. Хоча про це вони теж не говорили.

Вони ні про що не розмовляли, навіть повернувшись до Берліна, просто зайнялися своїми звичними справами. Звичайно, вона могла почати розмову, але не бачила в цьому сенсу: це була його справа. Саме його мовчання насамперед спричинило таку ситуацію. Тож його завданням було знову порушити це мовчання.

Вона просто більше не знала, в якому вони з ним статусі, і чим більше вона думала про це, тим більше розуміла, що насправді не знала цього й раніше. Чого хотів від неї Гереон Рат? Він хотів на ній одружитися? Тоді він мав би, хай йому грець, зробити пропозицію! Чи він хотів, щоб вона тоді кинула свою роботу? Тоді хай він котиться під три чорти!

Шарлі пішла на кухню і поставила воду для кави. Навколо все ще пахло собакою; гостьовий кошик Кірі стояв у коридорі під шафою. У дзеркалі у ванній кімнаті вона оглянула свої синці під очима і вирішила бодай раз виконати вказівку Вебера й залишитися вдома.

На сніданок вона з’їла скибку хліба з медом та випила дві чашки кави, потім її голова настільки прояснилася, що вона підняла слухавку. Поглянувши на годинник, вона зрозуміла, що він вже має бути на роботі. Вона все ще знала цей номер напам’ять.

Відповіла секретарка.

— Це Ріттер, доброго ранку, — сказала Шарлі. — Я хотіла б поговорити з паном асесором Шерером.

Вночі Рату приснився дивний сон. Він танцював у фоє «Ексельсіора» із Шарлі й почувався незручно, бо був босоніж, а вона наступала йому на пальці своїми високими гострими підборами. Музика грала незвично й зовсім не в такт. Йому здалося, що за стійкою реєстрації він бачить обличчя Йоганна Марлоу над розшитим золотом комірцем уніформи «Ексельсіора». Проте в барі за стійкою сидів Ейб Ґольдштайн та спокійно пив віскі з величезних склянок одну за одною. І з кожною новою склянкою він підколював Рата та посміхався йому своєю цинічною посмішкою. Все ще посміхаючись, Ґольдштайн раптом зісковзнув з барного стільця й негайно витягнув з куртки пістолет. Він спокійно прицілився в Рата, у Шарлі, у Марлоу. Він тричі натиснув на спусковий гачок, пролунало три постріли, ствол виригнув вогонь, але удару не було, натомість пістолет видавав гучне й оглушливе «ДРРРРРННН», «ДРРРРРННН», «ДРРРРРНННН» щоразу, коли Ґольдштайн натискав на курок.

Рат підскочив, його руки шукали Шарлі, але не знайшли її поруч. Він повільно усвідомив, де знаходиться, але лише коли «ДРРРРРННН» пролунало вчетверте, Рат зрозумів, що це хтось так настирливо дзвонить йому у двері. Прокляття! Котра була година? Де його ручний годинник? Його будильник все ще був в Моабіті, тому, мабуть, він проспав.

Продзвеніло вже п’ятий раз. Хтось був до біса впертим. Рат підвівся й пошукав свій халат, поки не згадав, що він теж висить на Шпенерштрасе. Він видобув із шафи свіжу нижню білизну й пару шкарпеток, накинув учорашній костюм, який висів на стільці й був вологий та заплямований брудом, і пішов до дверей. Кірі також розбудив дзвінок; собака дивилася на двері квартири так само, як і її господар. Це не могла бути Шарлі, Кірі відреагувала би на неї інакше.

І це була не вона. Коли Рат відчинив двері, то побачив, що через поруччя пере­гнувся чоловік у комбінезоні, збираючись щось кинути у поштовий отвір. Чоловік у синьому поношеному комбінезоні злякався, коли двері так раптово відчинилися, і підскочив. Темні кола під його очима свідчили про те, що він не виспався цієї ночі. У руці він тримав ключ, який Рат одразу впізнав.

— Пробачте, — пробурмотів чоловік в комбінезоні, — я думав, що нікого немає вдома, тому хотів... — Він тримав під носом Рата ключ, ключ від машини. — Ваш автомобіль. У вас багато справ, тому ми вирішили негайно доставити вам вашу машину. Щойно закінчили з нею.

Рат онімів. Він узяв ключ від машини і просто кивнув. Чоловік трохи постояв на місці й закашлявся.

— Е-е, автомобіль на заміну — я можу забрати його прямо зараз?

Рату знадобилася мить, щоб зрозуміти, що автомобіль на заміну означав «Ганомаг». Він кивнув, але все ще не був певен, чи справді прокинувся, чи це лише продовження його сну.