Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Звичайно, — пробурмотів він, шукаючи ключ від «Ганомагу» в кишенях пальта в своєму гардеробі. Чоловік в комбінезоні взяв його і пішов, розмахуючи на ходу заплямованою мастилом кепкою.

— А рахунок? — крикнув Рат услід механіку, який уже ді­йшов до вхідних дверей.

— Ми відправимо його вам, — відгукнулося знизу луною.

Рат повернувся до квартири, кухонний годинник показував трохи за половину дев’ятої. Немає причин для паніки; його запізнення було невеликим. Він глянув у вікно й побачив механіка, який крокував подвір’ям. Здавалося, він поспішав вшитися звідси. Рат подивився на ключ від машини, а потім на Кірі.

— Погавкай, щоб я знав, що вже прокинувся, — сказав він собаці. — Або поговори зі мною, і тоді я знатиму, що все ще сплю.

Рат пішов у ванну кімнату, увімкнув обігрівач, дав собаці щось поїсти, а потім прийняв душ з теплою водою, щоб змити з себе всю зіпсовану ніч. У шафі ще висів один чистий костюм, сірий костюм треба було терміново здати в хімчистку; Рат склав його. Навіть кави не випив, так поспішав на вулицю. Кірі виглядала спантеличеною, зазвичай вранці вони так не поспішали і не спали так довго.

Перед будинком насправді був припаркований «Б’юїк» пісочного кольору, фарба якого була настільки блискучою, що Рат навіть не впізнав свою стару машину з першого погляду. Лише маленька вм’ятина на кермі переконала його, що це справді його автомобіль. Він перевірив фарбу, але більше жодних подряпин не знайшов. А потім колеса: чотири нові шини з найкращим профілем. Рат не повірив своїм очам. У майстерні повинна була працювати ціла нічна зміна принаймні з трьох людей, щоб це зробити. Щоразу Рат був вражений тим, який вплив Йоганн Марлоу мав у цьому місті. Той, хто міг буквально на цілу ніч відкрити та запустити автомайстерню, справді повинен був мати владу. Ніщо так не вразило Рата, як оновлений «Б’юїк» на його порозі, ані розкіш, яку дозволяв собі Марлоу, ані його невелика приватна армія, ані зв’язки на всіх рівнях поліції та судів.

— Хай йому грець, Кірі, — сказав він собаці, — можливо, це й добре, що Шарлі не було з нами вчора ввечері.

Це точно було на краще. Вона б відчула запах криміналу. Шарлі нічого не знала про ті п’ять тисяч марок, вона нічого не знала про взаємні послуги, які пов’язували його з доктором М., і їй ніколи не було дозволено про це знати.

Рат вставив ключ у замок і повернув його — він справді підійшов.

— Здається, — сказав він, відкриваючи дверцята машини, — ми знову разом. Ти, я і машина, — Кірі застрибнула на пасажирське сидіння, важко дихаючи в очікуванні.

Чоловік був розгублений, коли сидів у незручному дерев’яному кріслі в кімнаті для допитів «B» та мав доволі ворожий вигляд. Ґреф вже вчора зрозумів, що вони потрапили прямо у ціль, коли заарештував Лео Флемінга разом із загоном патрульних. Суборендар Ренати Шобек виглядав з пральні таким винуватим, що навіть на мить примружився, шукаючи можливі шляхи втечі, коли Ґреф витягнув свій поліцейський жетон. Але потім чоловік дозволив себе затримати без спротиву. Ґреф також хотів повідомити Бьома та Грабовські, але він просто не зміг швидко зв’язатися зі старшим інспектором, тож взяв справу в свої руки.

Це, безсумнівно, було правильне рішення, і все ж Бьом огризнувся на нього цього ранку. А потім дозволив лише спостерігати. Старший інспектор хотів сам провести допит.

Помічник інспектора сидів поруч зі своїм босом, поки Лео Флемінг скорчився в кріслі через стіл. Бьом спочатку нічого не сказав, мабуть, запозичив це у Генната. Яким би дешевим не був цей трюк, він спрацював. Флемінг нервував дедалі більше й сильніше начищав сидіння стільця своїми штанями.

Бьом залишався незворушним.

— Розкажіть нам, що ви робили у Гумбольдтгайні вчора вночі, — сказав він нарешті так раптово, що Флемінг здригнувся.

— У Гумбольдтгайні? Чому ви думаєте, що я там щось зробив?

Бьом розгорнув перед собою папку.

— Ви були членом «Червоного фронту», — прочитав він. — Ви вже билися з нацистами, чи не так?

— А якщо і так!

— Навіть після того, як «Червоного фронту» більше не існує. А точніше: йому більше не дозволено вести свою діяльність.

— Проте СА все ще існує, і вони можуть бити людей безкарно.

— Ніхто в нашій країні не може бити когось безкарно.

— Звичайно, бувають випадки, коли «коричневі» ризикують зайти занадто далеко. Ви коли-небудь бачили, як поводиться загін СА? Не треба думати, що це «червоні» завжди починають бійку.

— Але вони її і не уникають, правда?

— Зрештою, ми ж не боягузи.

Бьом кивнув. Здавалося, це було майже порозуміння.

— А в середу вночі, — сказав він, — бійка трохи вийшла з-під контролю, чи не так?

— Я не знаю, про що ви говорите. Того вечора я не був у Гумбольдтгайні. Я не ходжу в парк серед ночі!

— А як кров потрапила на ваш одяг?