Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я знаю, хто такий Гельмут Райнгольд, — перебив чоловік. — Але я не знаю, чи в Еміля з ним хороші стосунки. І його друзями-соціалістами.

— Ось чому він і послав нас, — Шарлі мала дуже переконливий вигляд. Рат був вражений. — Він знає, що його батько дуже ображений і хоче помиритися з ним.

— Тоді ви посланці, чи не так? Знову намагається помиритися? — Чоловік засміявся. — А я подумав, що ви поліцейські, після того галасу, який щойно влаштував Сталін, — чоловік провів обома руками по шерсті собаки. — У нього алергія на поліцаїв. Але... — Він підняв свою кепку в напрямку Шарлі, — тоді я побачив, що тут пані.

— Де ми можемо знайти пана Райнгольда? — запитала Шарлі.

Чоловік показав у бік берега озера.

— Внизу, прямо біля озера, приблизно там, де ви бачите сліди диму.

Шарлі кивнула і потягла Рата за собою. Пес на прізвисько Сталін провів їх очима, але залишився на місці. Кірі знову гавкнула, коротко й сміливо, а тоді Рат потягнув за повідець, і вона слухняно пішла слідом.

В хатинці Еміля Райнгольда все ще можна було впізнати колишній кіоск з різдвяного ярмарку. Проте Рат не міг собі уявити, що хоча б на одному різдвяному ярмарку його зібрали так криво, як тут, на березі Мюггельзеє. Дах виглядав так, ніби його збудували виключно для того, щоб він збирав весь дощ, а потім краплю за краплею направляв його всередину, і Рат не бачив жодного прямого кута на бічній стіні. У всякому разі Еміль Райнгольд не був хорошим теслею. Перед головним отвором колиш­нього кіоску він збудував прихалабок, накритий сірим брезентом, можливо, це був брезент від старої вантажівки.

Рат кивнув Шарлі, став біля дверей, які були вмонтовані в дерев’яну перегородку, і постукав.

Минув деякий час, перш ніж вони зіткнулися зі злим чоловіком років п’ятдесяти.

— Еміль Райнгольд? — запитав Рат, і чоловік кивнув.

— Мене звати Ріттер, а це пан Рат, — ввічливо сказала Шарлі. — Ми шукаємо вашу дочку. Александру.

— Ти шукаєш не в тому місці, — чоловік хотів знову грюкнути дверима, але Шарлі вже засунула ногу в щілину.

— Можливо, у вас є ідеї, де ми можемо її знайти. Це важливо, пане Райнгольде, ваш син Гельмут...

Ім’я його сина подіяло на Еміля Райнгольда так, як червона ганчірка на бика, і він негайно перебив Шарлі.

— Ах, ось звідки вітер дме, — сказав він. — Чи Гельмут тепер посилає своїх друзів-соціалістів, тому що він більше не довіряє собі? — Він показав на поселення. — Озирніться навколо: ви, соціалісти, й втягнули нас у це. Робітники-зрадники! — Він сплюнув, і Шарлі довелося відсмикнути ногу, щоб не потрапити під плювок.

Проте вона залишалася надзвичайно спокійною.

— Пане Райнгольде, ми ніякі не соціал-демократи. Справа не в Гельмуті, а у вашій доньці!

— Я не знаю, де вона, і не хочу знати. Можливо, вона повернулася у «Вертгайм». Хай він сам шукає Алекс, якщо він так сильно сумує за нею!

— Це ми її шукаємо, — сказала Шарлі. — Ми шукаємо її, тому що боїмося, що з нею могло статися щось погане. І хочемо їй допомогти.

— А хто ви такі? — Старий виглядав підозріло.

Шарлі підштовхнула Рата ліктем, і той показав свій поліцейський жетон.

Еміль Райнгольд витріщився на металевий жетон.

— А я подумав, що ви хочете їй допомогти!

— Ми справді цього хочемо, — сказав Рат.

— Поліція, твій друг і помічник, ти ба: бережись, друже, ми тобі допоможемо! — Чоловік коротко розсміявся. — Ну, тоді отримайте моє благословення. І хапайте Алекс міцно! Якщо колись знайдете цю нахабу!

Рат відчув, як важко стало Шарлі контролювати ситуацію.

— Ми не хочемо її арештувати, ми хочемо їй допомогти, — сказала вона, — навіть якщо ви, здається, цього й не розумієте. Александру підозрюють у проникненні в універмаг і...

— Робіть, як хочете, але залиште мене в спокої.

Тепер контроль Шарлі повністю зник.