Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я бачу в основному ситі обличчя, — сказав він тоді. —Наскільки мені відомо, цього року жоден слідчий не помер з голоду. Якщо ви справді голодуєте і більше не можете дозволити собі харчуватися в їдальні, приходьте до мене в кабінет. У мене завжди залишається бутерброд. Але краще не зазіхайте на запаси тістечок директора поліції Генната! — Кілька колег засміялися, але далеко не всі. — Повернемося до кандидатів у детективи, — сказав Вайс. — Я хотів би попросити вас, панове, вийти на подіум, щоб всі побачили нові обличчя і радо прийняли їх.

Рат почув, як рухаються стільці, потім пів дюжини молодих чоловіків ступили вперед і стали в ряд.

— Пани Штарк, Торнов, Шютц, Вайсгаупт, Маркс і Клюге, — сказав Вайс, — сьогодні починають свою службу як кандидати в інспектори. Спочатку вони були призначені до відділу «J», тому що у відділі розшуку зараз не вистачає персоналу. Якщо буде потрібно, їх також можна залучати до роботи в інших відділах, залежно від ситуації це буде вирішувати офіс урядового директора Шольца.

Кандидати в інспектори стояли там, наче були не на своєму місці. Другого ліворуч Рат упізнав — це був лейтенант поліції, якого він зустрів у Вайса кілька днів тому. Чоловік виглядав бездоганно в своєму костюмі. Його звали Торнов.

— У будь-якому разі, — продовжував доктор Вайс, — я прошу вас підтримати кандидатів у комісари порадами та діями. Більшість із них нещодавно носили уніформу та показали себе на вулицях міста під час служби нашій демократичній державі. Якщо ви працюєте з одним із наших потенційних інспекторів, будь ласка, будьте терплячими та уважно допомагайте їм адаптуватися. Завжди пам’ятайте, що один із цих джентльменів може стати за кілька років вашим босом, — Вайс зробив паузу, поки у залі не вщух сміх. — Проте жарти в сторону, я думаю, що вчорашні події нагадали усім нам, наскільки важливо, щоб ми виступали у цьому агентстві єдиним фронтом і працювали разом, а не один проти одного.

Рат не міг чітко розгледіти це крізь товсті скельця окулярів, але у нього було відчуття, що останні слова віцепрезидента були адресовані переважно йому. Ймовірно, це була лише уява, його вроджене почуття провини, підкріплене ґрунтовним католицьким вихованням. Цим закликом Вайс закрив засідання. Офіцери встали і поступово вийшли з кімнати, щоб приступити до роботи. Посеред натовпу плив, безсумнівно, чоловік експансивної повноти.

Рат задумався над тим, щоб підійти до Генната, можливо, начальник відділу вбивств міг би трохи натиснути і повернути свого комісара у своє розпорядження. Тому що Бернгард Вайс, як уже зрозумів Рат, не мав жодного наміру відлучати його та його людей від спостереження за Ґольдштайном. Хоча був сенс передати всю справу слідчим, тим паче що в них тепер з’явилося кілька нових працівників. Яка ще робота може краще підійти для кандидатів в комісари, аніж спостереження? Рат підійшов до Будди й завагався. На жаль, поруч з директором йшов Вільгельм Бьом, з усіх людей це мусив бути саме він. Він підійшов до двох слідчих з відділу вбивств і почув, як бульдог Бьом розповідає про вбивство з ціллю пограбування, яке могло виявитися чимось зовсім іншим. Рат почекав, доки підійшов достатньо близько, щоб мати змогу долучитися до розмови. Зараз чи ніколи! Посміхнися і рухайся вперед!

— Доброго ранку, пане директоре! — Рат підняв свого капелюха. — Пане старший інспекторе!

— А, інспекторе Рате! — Геннат упізнав його, але Бьом замовк на півслові й кинув на порушника спокою недобрий погляд. — Ви знову вдома? — продовжував Геннат. — Як поживаєте?

— Дякую, що цікавитеся. Я просто хотів дізнатися, як справи у відділі «A». Польова служба майже нічого не приносить. І, судячи з усього, кількість смертей знову зростає.

— Ну, це й справді трагічний випадок, те, що сталося з нашим колегою. Ми розглянемо це найближчим часом на нашому зібранні.

— І наш колега Бьом також розслідує якусь смерть, як я чув?

Бьом кинув другий, ще більш злий погляд, і Рат розцінив це як маленьку перемогу.

— Вчора у Фрідріхсгайні знайшли тіло, — сказав Геннат. — Продавець вживаних товарів лежав у жахливому стані в підсобній кімнаті свого магазину. Все свідчить про вбивство з метою пограбування, ось тільки той чоловік був відомий у колах поліції своїми зв’язками з клубом перснів «Бероліна».

— І тому я підозрюю інший мотив, окрім вбивства з ціллю пограбування, — втрутився Бьом, мабуть, бо дуже бажав знову щось сказати. — Як відомо, «Бероліна» й «Північні пірати» зараз не в добрих стосунках. Я не здивуюся, якщо вбивство з метою пограбування виявиться просто ширмою. У будь-якому разі у нас є деякі невідповідності.

— Ви маєте на увазі розплату в кримінальних колах? — нашорошив вуха Рат. — Як ви гадаєте, — запитав він Генната, — чи зможу я відвідати ранковий брифінг у відділі «А»? Просто щоб бути в курсі подій, якщо я повернуся туди зі своїми людьми найближчими днями.

Геннат подивився йому в очі, ніби бажаючи виявити глибші мотиви Рата, справжні мотиви його інтересу. Риси обличчя Будди завжди виглядали трохи сонними, але його очі були такими уважними, а погляд таким пильним, що Рат не зміг не кліпнути. — У будь-який час, — сказав тоді Геннат, — якщо ви зможете узгодити це зі своїми поточними обов’язками. За вашим призначенням, я маю на увазі.

Не схоже на те, що Геннат серйозно розглядав можливість повернути своїх людей від Вайса. Рат приховав своє розчарування й кивнув.

— Звичайно, — сказав він.

Трохи пізніше він сидів у маленькій конференц-залі зі своїми старими колегами, і все було як завжди. За винятком того, що Ґрефа не було. І, звісно, Геннінга та Червінські теж, їм дозволили відіспатися після нічної зміни. Рат лише одним вухом слухав, як помічник інспектора Ланге розповідав несуттєві речі про мертвого хлопчика з «КаДеВе», чию особу вони принаймні змогли встановити, а помічник інспектора Мертенс говорив про вчорашню стрілянину на сході, де розслідуванням керував департамент внутрішніх справ, а відділ «А» використовували в цій справі лише для допомоги. Бути на побігеньках у політичної поліції — гіршого для слідчого й бути не може. Мертенс вдавав хорошу міну за поганої гри, адже він нічого не міг зробити, зважаючи на свій ранг; однак помічник інспектора не міг приховати свого задоволення, що ВС, незважаючи на всі зусилля, які вони доклали, так і не змогла ідентифікувати особу стрільця. Мертенс вважав, що той «факт», що ці постріли були зроблені, звичайно ж, комуністом, був радше виданням бажаного за дійсне з боку політиків, аніж справжнім фактом, навіть якщо він не сказав про це відкрито.

Тоді Бьом вийшов на подіум і привернув увагу Рата. Бьом, очевидно, нічого не дізнався про зникнення Рудого Г’юго, він лише повідомив, що Г’юго Ленца, який також був у списку його підозрюваних, досі не знайшли ані вдома, ані в його улюбленій кнайпі. Не в «Мулакрітце»{56}, як завжди думав Рат, а в «Передпокої купідона» у Фрідріхсгайні. У барі, який Рат відвідав учора. Прокляття! Важко було уявити, що було б, якби він зіткнувся там з кимось із людей Бьома!

Незалежно від того, став він жертвою «Піратів» чи ні, але Ебергарда Каллвайта, який працював з  «Бероліною», вчора знайшли мертвим у його крамниці; він, ймовірно, пролежав там день чи два. Каса була порожня, все інше зловмисники залишили там, де воно лежало, — напрочуд багато цінностей, зокрема дорогі наручні годинники. Це одна з причин, чому Бьом вважав вбивство з ціллю пограбування фальсифіка­цією. Тим паче що жертву перед смертю жорстоко катували. Настільки жорстоко, що це виявилося занадто навіть для одного з мучителів: поряд із мертвою людиною судово-медичні експерти знайшли калюжу блювотних мас, яка точно не належала Каллвайту, як підтвердив доктор Шварц після розтину. Окрім того, судмедексперт констатував численні переломи та рвані рани, а також внутрішню кровотечу, від якої потерпілий і помер.

Потім Бьом коротко розповів про передумови нинішньої війни кримінального світу. Відкрито вона ще не була оголошена, вбивств ще не було, принаймні явних страт, які були б більше схожі на «нещасні випадки на виробництві», утім, «Північні пірати» та члени «Бероліни» зіштовхувалися одні з одними за останні два тижні дедалі частіше.

— Ми підозрюємо, що це якось пов’язано зі звільненням Рудольфа Гьоллера та Германа Лапке, які відсиділи по два роки в «Тегелі» через спробу пограбування банку, — сказав Бьом. — Вони, очевидно, хочуть повернути «Північним піратам», які майже зникли з кримінальної сцени після їхнього ув’язнення, їхню колишню славу.

Наркоторговців з «Бероліни» били на вулицях, трощили меблі в барах і магазинах, які перебували під офіційною охороною цього клубу перснів, знущалися над їхніми відвідувачами. Кульмінацією провокацій стало те, як один нещасний наркодилер приземлився своїм хребтом на підвальні сходи. Той факт, що трохи менше тижня тому спалахнула нова букмекерська контора «Північних піратів» на Грайфсвальдерштрасе, загалом сприйняли як відповідь «Бероліни», навіть якщо ніхто не міг це довести: ані поліція, ані «Пірати». Чи був вбитий скупник відповіддю «Піратів» на спалену букмекерську контору?

— Якщо Каллвайт насправді є першою жертвою війни цих банд, — сказав Бьом, — тоді існує ризик, що незабаром ситуація загостриться.

— Краще всіх їх разом замкнути, — закричав один офіцер, — тоді нічого не зможе загостритися.

Крикун отримав у відповідь бурчання з нотками згоди.

— Правильно, — сказав інший. — Ми знаємо майже всіх членів клубів перснів. Чому б нам просто не замкнути цих джентльменів і знову встановити мир на наших вулицях?

— Тоді з комуністами треба зробити так само, — закричав третій, — просто закрийте їх усіх, тоді вони нікого з нас на вулиці не розстріляють!