Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви ж не збираєтеся заважати службі?

— Не хвилюйся, я почекаю його надворі.

Рату знадобилося менше п’яти хвилин, щоб дістатися до синагоги на Мюнхенерштрасе. Звичайно, він не заходив всередину, він би не зробив цього і без попередження Леї Флегенгаймер. Він зупинився перед порталом і запалив цигарку. Надворі вже були густі сутінки, тож служба не могла тривати занадто довго. Він подивився на масивну споруду синагоги — фасад у стилі модерн, увінчаний присадкуватим куполом із зіркою Давида.

Він викурив дві сигарети, перш ніж чоловіки вийшли зі служби. Тільки чоловіки. Ймовірно, всі жінки були вдома і готували їжу. Рату довелося придивлятися не лише тому, що наближалася ніч, а й тому, що більшість цих чоловіків були одягнені дуже схоже. Майже всі вони були в чорних пальтах і чорних капелюхах, усі носили молитовні хустки. Незважаючи на те, що не всі вони були благословенні бородами та пейсами, таких все ж було достатньо, щоб Рату було складно впізнати батька та сина Флегенгаймерів у цьому натовпі. У компанії чоловіків вони пішли вулицею Мюнхенерштрасе в напрямку Грюневальдштрасе; Рат слідував за ними на відстані. Чоловіки пройшли разом трохи далі вздовж Грюневальдштрасе, а на перехресті з Берхтесгаденерштрасе Флегенгаймери відокремилися від інших.

Рат не впізнавав сам себе, проте зараз чомусь не міг змусити себе заговорити з Йозефом Флегенгаймером. Чи сказати його батькові, що він бачив, як його син ходив до католицької церкви. Він не розумів, чи це через хустки, які носили батько й син, чи тому що він знав, що зараз вони святкують найважливіший день своєї релігії, але у повітрі відчувалося щось таке, щось релігійне, майже інтимно релігійне, і він не хотів цьому заважати, не міг йому завадити. Можливо, десь у глибині душі він все ж був католиком, тому поважав людей, які робили те, на що він був неспроможний, хоча насправді цього прагнув: вони щиро вірили в Бога.

Він дочекався, поки ці двоє зникли у своєму домі, а потім пішов по Берхтесгаденерштрасе до своєї машини. Було вже піз­но, а йому ще треба було повернутися в «замок», щоб забрати свій «Б’юїк».

В суботу традиційно подавали шніцель. Товстун Червінські поклав собі на тарілку особливо велику порцію разом із додатковим картопляним салатом; працівники роздачі в їдальні давно знали апетит цього помічника інспектора. Рат та Геннінг були більш скромними і задовольнялися меншими порціями. Пліш та Плум були в гарному настрої. Настали вихідні. Дожити до них щотижня з якомога меншою кількістю нещасних випадків було для Червінські мірилом усіх речей. І він знову цього досяг. Ці двоє нічого не запідозрили, коли Рат їх допитував. Вони вже стільки разів працювали з ним, що для комісара було цілком нормально запитувати в них про їхні поточні розслідування, навіть якщо Бьом забрав їх до себе.

Ці двоє досі не знайшли місця злочину в Остгафені, хоча ця територія була включена до їхнього списку разом з іншими важкодоступними прибережними регіонами. Про час смерті вони нічого не змогли сказати. Іншими словами: вони все ще не мали ніякої корисної інформації, принаймні її було менше, ніж у Рата, але він не міг поділитися своїми знаннями зі своїми колегами. За відсутності будь-яких інших доказів Пліш та Плум припустили, спираючись виключно на репутацію Г’юго, що його смерть повинна бути розплатою в кримінальному середовищі. А що їм ще було робити? Інших зачіпок у них не було. І смерть Щура Руді дуже добре вписувалася в цю картину. Хоча вони й не могли сказати точно, який саме труп був першим, а який — помстою за нього, адже визначення часу смерті було надто неточним.

— Що дивно, — сказав Геннінг, — так це те, що злочинець в обох випадках діяв за однаковою схемою: одна куля в голову, друга — у груди. І ще дивніше, що обидва чоловіки, згідно з балістичними звітами, були вбиті з одного пістолета. З того самого, з якого вистрілили в ногу мертвому члену СА.

— «Ремінгтон» нашого дорогого Ґольдштайна, — мовив Рат, і помічник інспектора кивнув.

— Схоже, газети мають рацію, — сказав Червінські, який, незважаючи на свою величезну порцію шніцеля, вже взявся за десерт. — Наш гангстер працював понаднормово.

— Не знаю, — скептично відповів Рат. — Чи не здається вам, що все це надто очевидно вказує на Ґольдштайна? І як туди вписується мертвий чоловік із СА?

— Не обманюй себе, Гереоне, — сказав Геннінг. — Ми повинні були стежити за цим чоловіком, але він вислизнув крізь наші пальці. Ніхто з нас не почувається добре після цього випадку. Але ми повинні дивитися фактам в очі.

Рат кивнув і більше нічого не сказав. Він нічого не міг розповісти цим двом. Він встав і попрощався. Того ранку він кілька разів заходив до кабінету Ланке, але його там не знайшов. Він був на виїзді, як щойно повідомив йому колега Ланке.

Помічник інспектора жив у Шенеберзі, біля меморіальної церкви королеви Луїзи. Очі Ланке розширилися, коли він побачив, що перед його дверима стоїть Рат. Здавалося, він чекав на когось іншого.

— Ви? — здивовано сказав він. — Навіщо ви тут?

— Щоб поговорити з вами. Не запросите мене всередину?

— Вибачте, але зараз я не можу. Чекаю гостей...

— Свого дядька?

Ланке не відповів.

— Йдіть, будь ласка, — сказав він.

Рат не заперечував і зайшов до квартири.

Він знав, що Ланке у нього в кишені. Він також був досить небагатослівним.

— Гаразд, — сказав він. — Кажіть, що вам потрібно, а тоді, будь ласка, йдіть.

Рат озирнувся. Зарплата помічника інспектора була, здається, не єдиним доходом Грегора Ланке, інакше він навряд чи зміг би дозволити собі таку простору квартиру в парадній частині будинку. І ще складалося враження ніби сюди зовсім нещодавно заходила прибиральниця, все у квартирі виглядало чистим і охайним.

— Ви не хочете мені щось запропонувати? — запитав Рат.

— Мені вам ще каву зварити чи що?

— Все гаразд, — посміхнувся Рат. — Просто жартую.

— Чудовий жарт. Зараз живіт надірву.

— Який номер телефону ви дали Крістін Мьоллер? — раптом запитав Рат. Тактика несподіванки.