Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Отже, ви мені погрожуєте?

— Я просто хочу вас попередити.

— Можливо, це я маю вас попередити. Як ви гадаєте, що зробить з вами Доктор М., якщо він дізнається, як ви тут зі мною поводитесь? Намагаєтеся шантажувати мене такими смішними речами!

— А як ви гадаєте, що він зробить з вами, коли дізнається, що це ви заманили Г’юго Ленца в смертельну пастку?

— Що ви маєте на увазі?

Її шок, хоч вона й швидко намагалася приховати його за напускною впевненістю, був справжнім. Рат лише зробив припущення, але після такої реакції він був упевнений, що його припущення було дуже близьким до істини.

— Це ви влаштували Г’юго Ленцу його контакти з полі­цією, — сказав він. — Ленц думав, що нарешті зможе погратися зі зв’язками, які мав Марлоу і яким він так заздрив. Він сподівався витончено вирішити суперечку з «Північними піратами» і використати поліцію, щоб підставити їх, — Рат затягнувся сигаретою. — І саме ви породили в ньому ці надії. Можливо, ви навіть підказали йому цю ідею, прошепотіли її в його вушко.

— Я не розумію, про що ви говорите.

Ця відповідь остаточно підтвердила, що Рат був на правильному шляху. Крістін Мьоллер припинила всі спроби спокусити його, вона схрестила руки на грудях, підтягнувши відвороти халата. Тепер навіть її шиї не було видно.

— Ви добре знаєте, про що я говорю. Але пан Марлоу про це ще не знає, і я думаю, що це дуже корисно для вашого здоров’я, — Рат зробив паузу, щоб дати їй зрозуміти його слова, затягнувся востаннє й загасив сигарету. — І чи залишиться це так, чи ні, цілком залежить від вас. Якщо ви розповісте мені подробиці, це залишиться між нами, я даю вам моє слово. Але якщо ви будете поводитися вперто, або якщо я дізнаюся, що ви наговорили мені якісь нісенітниці, тоді вам доведеться пояснювати усі подробиці Марлоу.

— Яка ж ви брудна свиня.

— Це ваш вибір: розкажіть мені все, що знаєте. Тут і зараз. Або розкажете це Марлоу. Коли будете прив’язаною до стільця в якомусь запліснявілому підвалі.

Рату не потрібно було говорити чіткіше. Крістін Мьоллер все зрозуміла.

— Я не знала, що вони збираються його вбити, — почала вона. — Я думала, його просто хочуть заарештувати.

А потім вона розповіла йому все, що знала.

Чоловік виглядав знервованим. В житті він навіть більше був схожий на американського кіноактора, ніж на малюнку. Однак звали його не Гарольд Ллойд, а Геральд Тіман.

— Дякую, що ви зв’язалися з нами, пане Тімане, — сказав Геннат.

Тіман кивнув.

— Друг сказав мені, що мій портрет був у газеті.

Вони сиділи на зеленому гарнітурі в кабінеті Генната. Будда постарався створити комфортну атмосферу для важливого свідка. Саме тому Трудхен Штайнер принесла свіжозварену каву. На столі вже був гарний вибір тістечок із сусідньої кондитерської на Кьонігштрасе. Геннат подавав їх особисто після того, як секретарка розлила всім каву. Спочатку він подав тістечко свідку. Геральд Тіман обрав маленький шматочок горіхового торта, очевидно, вражений різноманітністю десертів на таці. Шарлі відмовилася, на що Геннат відреагував поглядом з нерозуміннями чи жалістю, а Ланге отримав на тарілку величезний шматок листкового торту, на який він дивився з благоговінням. Тим часом Будда пригостився шматочком аґрусового торта. Проте таця зі смаколиками не стала навіть наполовину порожньою.

Бьома не було за столом, директор відправив його назад у Ганзафіртель, де ще двоє помічників інспектора шукали можливих свідків убивства Кушке в будинках на Гендельштрасе. Шарлі знала, що краще не мати похмурого Бьома за столом під час такого важливого допиту. Він був схильний залякувати свідків, навіть коли не мав такого наміру. І цей допит якраз не мав на меті залякування свідка. Тому вони й сиділи не в кімнаті для допитів, а за кавою з тістечками у вітальні кабінету Генната. Якщо не зважати на те, що м’які меблі були добряче поношені, а стиль більше асоціювався з кайзером Вільгельмом, аніж з Республікою, то у Генната був, мабуть, найзатишніший кабінет у всьому поліцейському штабі. Злі язики пліткували, що навіть кабінет президента поліції на першому поверсі — з панорамним видом на «Алекс» — не був обставлений настільки по-домашньому.

Якусь мить тільки брязкали виделки для тортів і кавові чашки, а потім Геннат поставив перше запитання.

— Що ви побачили тієї ночі в «КаДеВе»?

Тіман поставив чашку з кавою назад на блюдце.

— Там був цей хлопчик, — сказав він. — І ще дівчина. Спочатку я подумав, що вона теж хлопчик. Поки я не почув її голос.

— Розповідайте по порядку. Ви йшли вулицею Пасауер­штрасе...

— Так.

— А звідки й куди ви прямували? — запитав Ланге трохи передчасно. Шарлі помітила злий погляд Генната, від якого Ланге одразу почервонів і замовк.

— Я хотів... Ну, я йшов до... — Тіман невпевнено подивився на Генната. — А це справді має бути в протоколі?

Геннат похитав головою.