Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона знайшла в буфетній шафі наполовину повну пляшку червоного вина й сіла за стіл з келихом. Перший ковток поліпшив настрій. Вона закурила і задумалася. У що вона влізла? Поліцейські, які вбивають поліцейських? Неповнолітні дівчата, які хотіли помститися поліцейському? Їй так сильно хотілося поговорити з Гереоном про все це лайно, але їй заборонили. Її справа, здавалося, була пов’язана з його. Знаряддя вбивства. Цілком імовірно, що чоловіка з СА в Гумбольдтгайні зарізали тим самим ножем, що й поліцейський у Ганзафіртелі. Того поліцейського, який також був працівником СА, як вона дізналася сьогодні. Чи був між ними якийсь зв’язок? Чи у місті з’явився хтось, хто просто вирішив вбивати учасників СА? Можливо, це був той Авраам Ґольдштайн? Гангстер Гереона. Він також був євреєм. Можливо, для цього він і перетнув Атлантику: щоб вбити кількох бійців СА. Від імені кількох євреїв, які більше не хотіли миритися зі знущаннями СА. Яка абсурдна ідея. З іншого боку, часто саме абсурдні ідеї приводять до розв'язання проблеми. І ця сюди підходила.

Ще ця чортова секретність. Гереон міг звикнути до цього, проте вона ні, та й ніколи не зможе до цього звикнути. З кожною годиною, поки вона не могла говорити з ним відверто, їй ставало все гірше. Чи має вона просити у Генната дати їй «зелене світло», чітку згоду на те, щоб вона могла повідомити про цю справу інспектора Рата? З іншого боку, вона дуже добре знала, що Геннат залучив до своєї невеликої групи Бьома, оскільки він до цього працював над вбивством у Гумбольдтгайні. І Бьом просто не міг ужитися з кимось таким, як Гереон Рат, з тим, хто не терпів над собою начальників. Вона навіть не могла звинувачувати його в тому, що він здебільшого не міг працювати поруч з Гереоном. Навіть якщо той і ненавидів його за це. Шарлі завжди дуже добре ладнала з Вільгельмом Бьомом, так що це було можливим, якщо не сприймати його похмурий шарм занадто особисто.

Вона почула кроки на сходах. Це був він? Вона зробила ще один ковток вина й майже з тривогою прислухалася до шуму за дверима.

Того ранку він позбувся Ґрефа і Торнова. Він послав їх обох ще раз перевірити торговельні точки у Берліні, де продавали цигарки «Кемел», які їм акуратно перерахував Грабовські у вигляді чергового списку. Помічник інспектора та кандидат в інспектори, здавалося, добре ладнали, тому він без вагань дозволив їм працювати разом. Тож вони обоє були зайняті, і Рат знову зміг робити те, що любив: працювати наодинці. Крістін мешкала в окрузі Трептов. Рат припаркував «Б’юїк» у провулку і підійшов до будинку. Крістін мала зовсім непоказне буржуазне прізвище Мьоллер і жила в набагато більш вишуканому місці, ніж він очікував. Фасадний будинок, перший поверх.

Потрібен був деякий час, щоб хтось відчинив двері, хоча Рат сприйняв пораду Ліанга серйозно і прийшов сюди вже після обіду. І ось вона стояла перед ним, головна атракція «Підвалу Венери», у темно-синьому шовковому халаті, зшитому так само вишукано, як і той її халат, в якому вона з’явилася в нічному клубі, і позіхала у руку. Здавалося, вона впізнала його і подивилася поглядом левиці в своєму лігві — сором’язливо й агресивно водночас.

— Я знала, що ми ще зустрінемося, — сказала вона, відчиняючи двері. — Заходьте. Я зараз снідаю.

Запах кави наповнив квартиру. Вона провела його в залиту сонцем кімнату. Великий світловий люк був прочинений і пропускав всередину звуки вулиці та вітер, який грав шторами. На маленькому столику з двома стільцями стояв кавник, загорнутий у темно-червону грілку для чайника, і чашка, у якій диміла чорна кава. У попільничці вже лежала погашена цигарка. Крістін Мьоллер, здавалося, мала такі ж звички щодо сніданку, як і він.

— Хочете кави?

— Із задоволенням.

Вона налила.

— Сідайте і складіть мені невеличку компанію, — запросила Крістін.

Рат почув цікаві відтінки в її голосі. Вона мала намір спокусити його, це було ясно як білий день. Він знав це, та все ж насилу встояв перед ерекцією, яку він раптово відчув. Цього разу думки про товсті руки теж не допомогли.

Рат зняв пальто й капелюх, сів поруч із Крістін за столик, потягував каву й намагався не дивитися на її пишні груди, які можна було добре розгледіти під темно-синім шовком.

— Дякую, — сказав він.

— Тут жарко, чи не так? — Крістін відкинула пасмо світлого волосся зі свого чола й трохи нахилилася вперед, помішуючи в чашці з кавою, щоб халат відкрив її груди. Рат вирішив, що саме час переходити до справи.

Він з брязкотом поставив свою чашку з кавою на блюдце.

— Ви працюєте не тільки на Йоганна Марлоу, — сказав він. — Ви також працюєте і на моїх колег з відділу моралі.

Говорячи це, він уважно стежив за нею. Вона залишалася напрочуд спокійною.

— А хіба ви теж одночасно не працюєте на Марлоу і на поліцію?

— Йдеться про вас, а не про мене.

Вона знизала плечима.

— Якщо ви добре заплатите, я працюватиму і на вас.

Вона сказала це з двозначним натяком, але тепер Рат був несприйнятливий до її спроб зваблення. Він не зводив з неї очей, дістав сигарету з пачки й запалив.

— Дякую, — сказав він, — не треба.

— Шкода.

Крістін враз запахнула поли свого халата.

— Можливо, вам краще сказати мені, від чийого імені ви тут, від імені Доктора М. чи від імені Доктора Вайса?

— Від свого імені.

Чим більше вона відходила від його запитань, тим більше Рат переконувався, що вона справді щось приховує. Фотографії, які він знайшов у столі Ланке, не були випадковими.

— Але це не означає, — продовжив Рат, — що мої замовники нічого не отримають від цієї розмови. Все залежить від того, як ви будете поводитися. Чи скажете ви мені правду, чи ні.