Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— І не надавали йому ніяких послуг?

Обличчя за чорною бородою залишалося нерухомим. Йозеф Флегенгаймер тримав ситуацію під контролем.

— У будь-якому разі, — сказав Рат, — я просто хотів нагадати вам ще раз. Якщо він зв’яжеться з вами, зателефонуйте мені, — він простягнув свою візитівку Флегенгаймеру-молодшому. — Тоді я не буду вас більше турбувати.

І з цими словами він залишив людей у траурі, відвів Кірі назад у коридор і спустився сходами на Берхтесгаденерштрасе. Там він сів у свій «Б’юїк», який припаркував навпроти, закурив і чекав. Заради Кірі він відкрив вікно з боку пасажира.

Його терпіння окупилося. За добру чверть години парадні двері відчинилися, і на вулицю вийшов Йозеф Флегенгаймер. Рат почекав, поки він дійде до Вартбургштрасе й зникне з поля зору, а потім запустив двигун.

Було неважко тримати його чорну фігуру в полі зору. Рат зупинився на перехресті на Вартбургштрасе, поки Флегенгаймер не дійшов до Мартін-Лютер-штрасе, а потім знову поїхав за ним. У тому напрямку їхав трамвай, але двоюрідний брат Ґольдштайна проігнорував зупинку й пішов пішки до Шенеберзької ратуші. Рат трохи проїхав за ним, а потім припаркувався перед ратушею й спостерігав, як чоловік у чорному перетинає площу Рудольфа Вільде і спускається вулицею Мюленштрасе. Він їхав за ним так повільно, як тільки міг, але наздогнав його перед великою церквою, яку вбудували між фасадами будинків, як і багато інших берлінських церков. Він лише шукав місце для паркування, щоб непомітно перечекати там, коли сталося дещо, чого він не очікував.

Йозеф Флегенгаймер, повністю одягнений у чорне вбрання своїх благочестивих предків і наскрізь побожний єврей, наскільки Рат міг судити, відчинив одні з церковних дверей і зник усередині.

Рат зупинився, подивився на фасад церкви й замислився. Що це могло означати? Він не хотів заходити за ним у будівлю, Флегенгаймер одразу б щось запідозрив, але він багато віддав би, якби хтось сказав йому, що побожний єврей може робити в церкві, та ще й в католицькій.

Рат справді сподівався, що Флегенгаймер приведе його в нічліжку, де зараз переховувався Авраам Ґольдштайн, але все було не так просто. Проте він був упевнений, що саме Йозеф Флегенгаймер забрав речі свого двоюрідного брата з готелю на Тікштрасе й розрахувався за його номер.

Рат трохи посидів у машині, викуривши «Оверштольц», але Флегенгаймер так і не з’явився. Нарешті він викинув сигарету у вікно й знову увімкнув двигун. Було вже пізно. Йому потрібно було їхати, якщо він не хотів пропустити зустріч з Марлоу. Але він записав назву церкви. Церква Святого Норберта.

Затхлий запах, ймовірно, був пов’язаний з тим, що в кімнаті не було вікон і її ніколи належним чином не провітрювали. Поліцейський в уніформі вів їх повз довгі ряди полиць. Це було схоже на склад торговця зброєю, який також торгував усіляким мотлохом. Пістолети та рушниці всіх видів, ножі, шаблі, кастети, килими, свічники, олійні картини, програвачі платівок і навіть приварений сейф.

Шарлі прикрила рукою ніс і спостерігала, як Ланге шукає світло-сірий костюм, укритий плямами крові. Всупереч своїм початковим планам, вона все-таки повернулася з ним до штабу. Просто з цікавості. Ланге не ламав дерев’яну скриньку, навіть у машині. Він не просто хотів подратувати хазяйку, він справді був дуже правильним прусом. Можливо, все-таки її батько мав рацію, коли стверджував, що ганноверці були більшими прусами за самих прусів.

По дорозі назад вони мало розмовляли, але обидва зрозуміли, що Алекс Райнгольд більше не є їхньою головною підозрюваною, і Ланге, здавалося, відчув таке ж полегшення, як і Шарлі. Але це не полегшило їхнього розслідування. Поліцейський у квартирі Кушке, мабуть, був тим самим, якого Шарлі бачила у Ганзафіртелі. І він повинен мати якесь відношення до вбивства. Якийсь кошмарний сон: поліцейський-вбивця, убитий іншим поліцейським. Поки що смерть у Ганзафіртелі отримала лише коротке повідомлення в столичних газетах. У «замку» навмисне не здіймали з цього приводу великого галасу, передусім не розповідали журналістам, що це був той самий поліцейський, якого поранили ножем на Гендельштрасе. Видавати інформацію по крупицях, так вони домовилися. І бажано у зв’язку з прогресом у розслідуванні.

Проблема полягала в тому, що на неї лягла тінь провалу її попереднього розслідування.

Після того як Шарлі спробувала щастя з відкритою канцелярською скріпкою, але не змогла зламати нею маленький замок, вони пішли до кімнати доказів. Ланге видобув із гаманця Кушке маленький ключик і переможно підняв його.

Шарлі простягнула йому скриньку. Ключ підійшов.

Вона спочатку ніяк не могла розібратися з паперами, які помічник інспектора дістав зі скриньки і розгорнув перед ними. Вона впізнала фотографію на документі, на якій Йохен Кушке був зображений в уніформі, але не в своїй уніформі сержанта, а в суворо забороненій для усіх поліцейських уніформі. І ще до того, як вона прочитала літери, надруковані на папері поруч з фотографією, і впізнала символ на марці, вона зрозуміла, що це не та інформація, яку вони б хотіли побачити в газетах.

Ланге присвиснув крізь зуби.

Там лежав членський квиток, у якому говорилося, що Йохен Кушке в званні обершарфюрера став членом СА в ґау{102} Берлін-Бранденбург 12 грудня 1930 року. Квиток був підписаний особисто Вальтером Штеннесом, колишнім лідером берлінської СА, якого згодом усунув Гітлер.

Гжезинські та Вайс зроблять усе, щоб преса не дізналася про це. Було б немислимо, якби широкому загалу стало відомо, що офіцер берлінської поліції став членом СА, незважаючи на сувору заборону, накладену Міністерством внутрішніх справ і начальником поліції, і навіть дозволив собі сфотографуватися в їхній уніформі.

Вони не могли пояснити ще багато інших речей, які знайшли в сейфі і через які Кушке, очевидно, мусив би захищатися перед поліцейським керівництвом так само, як і через своє посвідчення СА. Вони також знайшли у скриньці чорну нашивку з вишитою на ній білою рукою, шпильку подібного дизайну та кілька фотографій Кушке з кількома іншими чоловіками, усі вони були в цивільному одязі, жоден не був в уніформі СА або поліції.

Вони спакували все назад і вже збиралися йти, як почули кроки між полиць, і нарешті з-за рогу визирнув Кронберг зі служби ідентифікації.

— А, ось і ви, — сказав він Ланге. — Фройляйн Штайнер сказала мені, що я можу знайти вас тут. — Це було адресовано лише помічнику інспектора; начальник служби розшуку взагалі не звернув уваги на Шарлі.

Кронберг витяг руку з конверту і поклав на полицю фотографію закривавленого ножа, поруч із дерев’яною скринькою.

— Ніж, яким убили Кушке, — сказала Шарлі. — Ви щось дізналися про нього?

— Це не ніж, це кинджал, — поправив її Кронберг. Він лише кинув на неї поблажливий косий погляд, а потім знову заговорив до Ланге. — Насправді окопний кинджал. Виготовлявся для окопної війни під час Світової війни. У кожного ветерана є такий вдома. — Кронберг виглядав так, наче щось тримав в запасі, але більше нічого не сказав.

— І? — запитав Ланге.

— Тож знайти власника такої зброї насправді складно. Але... — Він мав переможний вигляд. — ...у цьому випадку ми, ймовірно, досягли успіху.

— І? — Ланге ставав нетерплячим.

— Мертвий чоловік з СА в Гумбольдтгайні — він отримав ножове поранення схожим кинджалом, який належав йому. Поки що не було жодних слідів використаної там зброї, але якщо ви запитаєте мене... — Кронберг вказав на фотографію. — То це вона і є.