Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви хочете помститися? Не знаючи точно, хто за цим стоїть?

Марлоу знизав плечима.

— Не хочу, щоб ми неправильно зрозуміли один одного, — сказав він. — Я особисто не оплакую Ленца. Проте його смерть є образою для моєї організації. І всі припускають, що за цим стоять «Пірати». Тож «Піратам» доведеться за це заплатити. У будь-якому випадку вони занадто багато нашкодили у нас під носом протягом кількох тижнів. І хто знає, можливо, Лапке приклав до цього свою руку.

— Він та Щур Руді були найближчими друзями.

— І конкурентами.

— Можливо, ви трохи поспішили з висновками?

Марлоу подивився Рату прямо в очі своїм жорстким холодним поглядом.

— Мені доведеться діяти. І якщо ви не можете сказати мені, хто вбив Г’юго Ленца, то, ймовірно, за це будуть відповідати «Пірати».

— Ви знаєте, що почнеться в місті, якщо ви зараз підете проти «Піратів»? Пекельне кровопролиття.

— Як ви гадаєте, я можу з цим просто змиритися? Якщо я зараз не завдам удару у відповідь, у мене складається таке враження, що тоді проти мене виступить вся «Бероліна», перш ніж я встигну порахувати до трьох.

— Залякайте їх, якщо хочете. Побийте кількох «піратів», викрадіть кількох і замкніть їх у сирому підвалі. Але не ризикуйте відкритою війною, поки не будете впевнені на всі сто відсотків, хто насправді вбив вашого... ділового партнера.

— Тоді дайте мені цю кляту стовідсоткову впевненість.

— Я подбаю про це, — сказав Рат.

Марлоу задумався.

— Я даю вам три дні, — сказав він нарешті. — Рівно сімдесят дві години. Ми побачимося знову у неділю ввечері. І тоді я хочу отримати цю впевненість.

Рат кивнув.

— Отримаєте, — він загасив сигарету й підвівся.

— Ви не хочете повечеряти з нами?

— Для мене це надто близько до штаб-квартири, — сказав Рат.

— Не хвилюйтеся, ваші колеги не можуть собі дозволити вечеряти тут, — вичавив посмішку Марлоу. — А начальник поліції надто скупий для «Борхардта».

— Ні, ні, дякую. Проте чи не могли б ви зробити мені ще одну послугу?

— Яку?

— Мені потрібно ще раз поговорити з Крістін. Ви знаєте, з тією танцівницею з «Підвалу Венери».

Марлоу посміхнувся.

— Я думаю, що це можна влаштувати, — сказав він, кинувши на Ліанга красномовний погляд. Китаєць дістав зі свого піджака чорний блокнот і записав адресу, а потім вирвав звідти сторінку.

Ліанг передав записку Рату.

— Ви можете знайти Крістін там. Але не раніше полудня. Або ви можете піти сьогодні до «Підвалу Венери».

— Ні, дякую, — сказав Рат, — у мене є кращі плани.

Більше вона нічого не чула від Алекс. Ані від Алекс, ані від Вікі; дівчата просто зникли.

Шарлі відімкнула двері своєї квартири й увійшла в передпокій. Гереона ще не було. На щастя, вона більше не бачила його в «замку». Її мучила совість, тому відчула полегшення від того, що їй не довелося з ним говорити.