Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я сам заповнював одну з цих папок, — сказав Ґреф із кислою посмішкою, — сторінки марних протоколів допитів ймовірних свідків.

— Тоді ми вже знаємо, яку з них не потрібно буде читати, — пробурчав Рат. Він думав, чи з’являвся той старий єврей знову на порозі Ґрефа, щоб повторити свою заяву, але це було малоймовірно. Він передав одну папку помічнику інспектора, а іншу — Торнову і вже збирався йти, коли Бьом помахав ще однією папкою перед його обличчям.

— Хвилинку, — сказав старший інспектор. — Це також вам!

Рат подивився на нього з питанням в очах.

— Щойно отримав, — сказав Бьом, — з відділення швидкої допомоги. Схоже, в цій справі у нас з’явився другий труп. Ви коли-небудь чули про Щура Руді?

— З «Північних піратів»?

Бьом кивнув.

— Так. Кілька днів тому на сміттєзвалищі у Шонайхе було знайдено чиєсь тіло. Тим часом Кронберг однозначно ідентифікував його як Руді Гьоллера. Одна куля в голову, одна в груди. Ймовірно, та сама зброя, що і у випадку Кубіцькі.

— Прокляття, — вигукнув Ґреф. — «Північні пірати» вже знають про це?

— Ще ні, — буркнув Бьом, підозріло глянувши на Рата. — Але моя вам спільна порада: знайдіть Ґольдштайна до того, як його знайдуть «Північні пірати».

— Можливо, ви зможете знайти його завдяки цьому, — сказав помічник комісара Грабовські. — Це ймовірний слід.

Рат витріщився на теку, яку простягнув йому чоловік. Виглядало так, ніби люди Бьома хотіли позбутися всього, що мало хоч якесь відношення до цієї справи.

— Я нарешті дізнався, де Ґольдштайн купував цигарки, — продовжив Грабовські. — Його впізнав чоловік у тютюновій лавці за фотороботом. З його слів, чоловік, який відповідає опису Авраама Ґольдштайна, купив велику кількість американських сигарет марки «Кемел» на залізничному вокзалі «Штеттін» у неділю вранці.

Рат зазирнув у теку. Першим, що він там побачив, був довгий список адрес. Він був схожий на адресний довідник Великого Берліна.

— Що це? — запитав він.

— Я вже перевірив готелі, які розташовані поблизу, — пояснив Грабовські, — у радіусі кілометра чи близько того. Відсортовано за відстанню, а не за діапазоном цін. Може, він ховається в одному з них. Він вляпався в гучну історію. Але в цьому кварталі ніхто не зверне на це уваги.

Це був квартал Поетів біля залізничної станції «Штеттін». Проте поетичними тут були лише назви вулиць, які нагадували про великих романтиків Німеччини, в інших сенсах тут не було нічого ані романтичного, ані поетичного. Зупинка в районі вокзалу. Напівзруйновані фасади, темні підворіття, брудні бари, вулична проституція, наркобізнес, ціла програма. Квартал «Північних піратів».

Не минуло й години, як Рат вже шукав місце для паркування перед масивною будівлею вокзалу, який у більшості берлінців асоціювався з великими святами, бо саме звідси відправлялися потяги на Балтійське море. Ажіотаж був відповідний. Засмаглі прибуваючі зіштовхувалися на виході з блідими містянами, яких виганяло зі столиці дощове літо. Рату довелося взяти «Опель» з автопарку, «Б’юїк» був замалий для трьох осіб, а він не хотів карати Ґрефа канцелярською роботою. Нарешті вони змогли припаркувати машину у цій місцевості, навпроти приміського вокзалу, який був схожий на маленьку дитину вокзалу «Штеттін», ті самі жовті цеглини, щойно народжені, а згодом занедбані.

Перш ніж вони вийшли, Рат роздав колегам списки. Він попросив Фосс відсортувати адреси за районами. Більшість готелів розташовувалися на південь від залізничного вокзалу «Штеттін». Сам Рат взяв на себе південний захід, Ґреф — південний схід, Торнов — усе, що було на північ від Інваліденштрасе. Завдяки старанності помічника інспектора Грабовські їм було чим зайнятися.

— Ну що ж, хлопці, — сказав Рат, замикаючи машину, — зустрінемося в ресторані на вокзалі, і тоді кожен розповість про те, що дізнався, — він посміхнувся. — Якщо хтось знайде Ґольдштайна, будь ласка, зателефонуйте до найближчого відділку поліції і затримайте цього чоловіка. Було б добре встигнути це зробити ще до обіду.

Чоловіки розійшлися у різні сторони. Рат із заздрістю дивився на засмаглих прибалтійських відпочивальників, які вибігали з вокзалу й шукали таксі. Чи справді погода на Рюгені{100} була набагато кращою, ніж у Берліні? Принаймні здавалося, що так і є.

«Поїхати б знову у відпустку разом із Шарлі», — подумав він, згадуючи втрачену літню відпустку. Що ж, йому, мабуть, доведеться зачекати з цим. Можливо, він відвідає її восени в Парижі, коли у нього буде менше справ у «замку», і йому не потрібно буде працювати понаднормово. Де зараз може бути Шарлі? Він сподівався, що її вулична дівка не мала нічого спільного з нещодавнім вбивством поліцейського! Він не міг не думати про мертвого патрульного. Сьогодні Торнов був мовчазним, було помітно, що ця смерть вразила його. Вбитий міг бути його другом. Рат не хотів розпитувати про це.

У будь-якому разі він міг припустити, що Торнов охочіше приєднався б до слідчої групи Генната, аніж займався пошуками єврейського гангстера поруч із Ратом. І саме тому Будда його не взяв до себе. Рат сподівався, що ця робота відволіче думки Торнова. І тому було добре, що вони сьогодні виїхали у місто, а не були змушені цілий день просидіти в кабінеті. Він подивився на свій список. Перший готель розташовувався на Айхендорфштрасе.

Квартира була вмебльована, проте все інше вказувало на те, що тут жив холостяк, хоча кімнати загиблого сержанта і виглядали так, ніби їх учора трохи прибрали і навели там лад. Там було чисто і охайно, але в ній не було нічого, що робить квартиру затишною. Ані рослин, ані картин, здавалося, що жодна жінка ніколи не заходила сюди, окрім хазяйки, яка безцеремонно наступала їм на п’яти і зовсім не збиралася залишати квартиру. Зацікавлена й трохи підозріла, вона спостерігала за Ланге, поки він відкривав гардеробну шафу, в якій все ще акуратно висіла уніформа Йохена Кушке. Його ківер стояв зверху на шафі.

Хазяйка стояла одразу за Ланге. Шарлі бачила, що вона змушувала його нервувати. Зрештою його терпець урвався, і він обернувся.

— Ласкава пані, — сказав він, стоячи перед нею із широко розставленими ногами.

— Фройляйн, — перебила вона його. — Фройляйн Ельфріда Шток.

— Добре. Ласкава фройляйн Шток, хіба вам не потрібно ще попрати білизну чи вибити килими? Тоді ми не хочемо вас більше затримувати. Ми тут з усім впораємося.

Фройляйн Шток знадобилося лише кілька секунд, перш ніж вона зрозуміла його натяк. Їй не хотілося йти, але вона пішла.

Через кілька хвилин справді було чути, як вона почала вибивати у дворі килим. Це був або чистий збіг, або хазяйка досі була настільки вірна королівському духу підкорення прусів, що сприймала кожне слово поліцейського як наказ. Шарлі, яка щойно відкрила верхню шухляду столу, подивилася на Ланге, який в цей момент озирнувся до неї й усміхнувся, а потім повернувся до шафи Кушке.