Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я цього не знаю, я так думаю.

— А потім ви тут прибрали, чи не так?

Вона кивнула.

— І застелила свіжу постіль. Адже я думала, що він у відпустці. — Тільки тоді вона, здається, згадала, що її квартирант мертвий. Вона замовкла.

— Ви нічого не помітили? Як щодо зубної щітки Кушке, наприклад?

— Тепер, коли ви про це згадали, — хазяйка завагалася. — Зубна щітка все ще була в склянці.

— Можливо, цей поліцейський прийшов сюди не для того, щоб взяти валізу, можливо, він щось тут шукав?

— Що він міг тут шукати?

— Я про це вас і питаю. Можливо, пан Кушке згадував про це.

Ельфріда Шток похитала головою. При цьому вона стиснула губи. Вона брехала, щось приховувала від них, але не вміла зберігати таємниці.

— Фройляйн Шток, — втрутилася Шарлі, — чи є десь у цій квартирі схованка, про яку ви знаєте?

Хазяйка енергійно похитала головою.

— Ні, ні! Нічого він тут не ховав, — вона пустотливо всміхнулася і поглянула на Ланге. — Але він попросив мене зберегти щось для нього. Невдовзі після того, як він переїхав сюди.

Ланге і Шарлі перезирнулися.

— Але я навіть не знаю, чи зможу я віддати це вам, — продовжувала Ельфріда Шток, — він просив мене не віддавати це нікому, особливо поліцейським.

— Це робить вам честь, що ви так серйозно ставитеся до своєї обіцянки, — сказав Ланге, — але я думаю, що обставини, які змінилися, звільняють вас від виконання вашої обіцянки. Сержант Кушке мертвий, а ми розслідуємо його вбивство. Думаю, він теж хотів би, щоб ви віддали нам те, що він вам довірив. Щоб ми змогли знайти його вбивцю.

Шарлі була вражена тим, як терпляче Ланге розмовляв з літньою жінкою.

І його терпіння окупилося.

Ельфріда Шток кивнула.

— Це сейф, — сказала вона. — Така собі скриня. Він брав її на якийсь час, а згодом знову повертав мені. Він завжди казав: «У вас вона в повній безпеці, фройляйн Шток». — Коротке сухе шморгання, ймовірно, мало на меті висловити її сум. Вона витягла чисту білу хустинку й витерла нею обличчя.

— Що в цьому сейфі?

Хазяйка знизала плечима.

— Принести його вам? — запитала вона, і Шарлі побачила з її розгубленості, що вона справді не знає, що робити.

— Ми дуже просимо вас про це, — сказав Ланге, у голосі якого тепер було трохи роздратування, і Ельфріда Шток зник­ла. Ланге нічого не сказав, але Шарлі збагнула, про що він думає. Хазяйка повернулася, трохи задихавшись, із дерев’яною скринькою, майже схожою на маленьку скриньку зі скарбами, і поставила її на обідній стіл.

— Ось, — сказала вона, — ось воно.

Скринька була замкнена.

— Ви випадково не знаєте, де ключ?

— Думаю, що пан Кушке завжди носив його при собі.

— Добре, — кивнув Ланге. — Ми конфіскуємо цей предмет. Я з радістю видам вам розписку, і ми заберемо цю скриньку з собою.

— Ви не збираєтеся відкривати її тут? — запитала хазяйка. Її розчарування було таким же очевидним, як і її цікавість.