Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якусь мить вона напружено думала, що вона могла зробити з грошима, але потім зрозуміла, що сталося і хто їх вкрав. Прокляття! А вона довірилася цим дівчатам. Просто тому, що вони не вкрали її пістолет і навіть приготували їй сніданок. Алекс, мабуть, поклала її гроші собі в кишеню ще до того, як зварила їй каву. А Шарлі спокійно собі сиділа і хвалила те жахливе вариво. Сто двадцять марок! На оренду та домашні справи, все, що вона відклала на наступні декілька тижнів. Усе, що вона мала на наступні кілька тижнів! Насправді вона хотіла піти завтра в магазин, купити путівник по Парижу та словник, щоб покращити свою іржаву французьку.

Алекс, це пацюченя!

Шарлі повернулася до дверей квартири.

— Тепер я мушу вибачитися, пане Мальтріце, — сказала вона. — Я зовсім забула, що сьогодні не була в суді. Я отримаю свою зарплату тільки в понеділок. Якби ви могли трохи почекати.

Ганс Мальтріц, її домоправитель, не виглядав особливо задоволеним — він почувався не дуже комфортно поруч з двома жінками, які винаймали квартиру без чоловіків, — але він все одно зробив гарне обличчя при поганій грі.

— Що ж, — сказав він, — я знову заплющу на це очі. Тому що це ви. Але я отримаю гроші наступного понеділка, інакше мені доведеться почати нараховувати вам відсотки! Навіть зад­нім числом!

— Звичайно, — Шарлі посміхнулася чоловікові до самих вух. Це допомогло. Він торкнувся свого кашкета й побажав їй хорошого вечора.

На сходах він знову обернувся.

— Понеділок, — сказав він, і Шарлі кивнула і посміхалася йому, поки він спускався сходами.

«Прокляття, — подумала вона, знову зачиняючи двері, — прокляття!»

Тепер було зрозуміло одне: Александра Райнгольд була хит­рішим звіром, ніж вона собі уявляла. Як вона дозволила себе обдурити? Чудове знання людської природи, фройляйн Ріттер! Яка ж ти наївна гуска! Гереон був абсолютно правий. І, очевидно, Андреас Ланге також.

День був сірий, і, здавалося, світлішим він не стане, адже сонце вже давно зійшло. Над містом лежала товста ковдра з хмар, яка погрожувала впасти на землю дощем, але він поки ще не розпочався. У Мюлендаммі вже виник справжній натовп, п’ять кораблів чекали перед шлюзом. Наглядач шлюзу їв бутерброд зі смальцем, свій другий сніданок, поки відкривав шлюз для баржі, навантаженої горами залізного брухту. Оскільки зазвичай для цього йому були потрібні обидві руки, він постійно зажимав бутерброд між зубами, як інші робили це із сигаретами, коли їхні руки були зайняті. Баржа повільно проштовхнулася у шлюзову камеру. На її борту стояло четверо чоловіків, які тримали стіни шлюзу на безпечній відстані довгими дерев’яними палицями і стежили за тим, щоб їхній корабель не подряпав стіни, вкриті водоростями. Потім двоє підскочили до мотузок і прив’язали баржу до шлюзової камери, а шлюзовий наглядач повернув колесо в інший бік, щоб знову зачинити ворота.

Бутерброд більше не відволікав наглядача, він тим часом його повністю з’їв, тож важкі стулки залізних воріт зачинялися швидше, ніж відчинялися. Поки вони раптом не перестали рухатися.

Там щось застрягло, щось зачепилося, наглядач шлюзу одразу відчув опір. Мабуть, якийсь шматок мотлоху з їхнього дурного човна впав у воду й тепер затиснув ворота!

«Хай би вас чорти побрали!» — вилаявся він про себе, але подолати цей опір було нелегко. Він трохи повернув колесо назад, знову трохи відчинивши ворота, зазвичай це допомагало. Які тільки речі не плавали у Шпрее! Вони знайшли там усе, що тільки можна уявити: бочки з-під олії, іржавий каркас ліжка, світлофор, каркас дитячої коляски, навіть частково розкладену тушу корови, все застрягло в Мюлендаммі, і він справді не міг пояснити, як деякі речі взагалі потрапили у річку. Йому навіть не хотілося уявляти. Він не знав, що там може бути цього разу, але припускав, що знову настав час для прибирання.

Трюк із поворотом назад допоміг і цього разу, те, що застрягло під водою, звільнилося; ворота шлюзу знову заворушилися, тихенько скрипнувши й булькнувши.

— У воді щось є! — крикнув один із чоловіків на баржі для сміття. Капітан сперся однією рукою на свій дерев’яний посох, а другою показав у бік залізних воріт, які були майже зачинені. Наглядач шлюзу зазирнув у воду й побачив, що прямо під поверхнею мерехтить щось яскраве, що виглядає досить сплюснутим через оптичне заломлення. Якби наглядач знав, що це таке, він, можливо, не придивлявся б так уважно, але він не зрозумів цього, поки ці очі не втупилися в нього, очі на обличчі, настільки роздутому й блідому, що воно вже майже не було схожим на людське. Але це точно була людина, її шкіра стала восковою та зеленуватою від водоростей, її коротке волосся м’яко гойдалося на течії, наче водорості, а глибока, але абсолютно безкровна, а тому ще більш жахлива, рана на правій стороні обличчя, оголювала половину зубів і створювала враження, що ця людина до вас шкіриться. Лише коли наглядач шлюзу помітив усе це, він зрозумів, що дивиться на мертве тіло.

У нього підкосилися коліна, водночас він відчув спазми у животі й нічого не міг із цим вдіяти. Він опустився на коліна, один раз затнувся, а потім виблював весь свій сніданок у каламутну чорну воду шлюзової камери. Це було у четвер вранці, о шостій сорок п’ять.

Атмосфера підозріло нагадувала зібрання тижневої давності. Бернгард Вайс знову стояв на трибуні, й знову у віцепрезидента було серйозне обличчя. І знову йшлося саме про мертвого поліцейського. Вже іншого поліцейського, якого вбили в кварталі Ганзафіртель, і цього разу вбивство сталося не під час виконання службових обов’язків; чоловік мав вихідний день і був у цивільному одязі, коли його зарізав незнайомець.

— Обставини смерті залишаються для нас загадкою, — сказав Вайс, — політичне підґрунтя малоймовірне, але його не можна виключати, проте в цьому випадку, ймовірно, вбивця полював не просто на людину в уніформі, а конкретно на Йохена Кушке.

Торнов важко ковтнув, коли Вайс назвав ім’я мертвого копа.

— Хай йому грець, — сказав він, — це один з моїх людей. Один з моїх старих колег з Віттенбергплац.

Невдовзі це підтвердив Ернст Геннат, який замінив Вайса на трибуні. Будда, який особисто взявся за розслідування цієї справи, пояснив, що не можна виключати, що це була помста злочинного світу, оскільки сержант Кушке був одним з поліцейських, які майже два тижні тому чергували біля «КаДеВе», — це була операція, під час якої, як відомо, загинув один з юних грабіжників.

— Можливо, — вів далі Геннат, — це кривава помста від спільників чи покровителів мертвого грабіжника.

«Прокляття», — подумав Рат. Тут замішана ця Алекс. Тепер вона також стала вбивцею? Минулого вечора він не сказав Шарлі жодного слова про ту шмаркачку, яку побачив у її квартирі напередодні, і Шарлі теж нічого про неї не сказала. Але тепер він більше не міг мовчати про це. Що там сталося? Невже Шарлі настільки захопилася цією справою, що переховувала вбивцю?

— Зараз ми проводимо розслідування в усіх напрямках, — сказав Геннат, — й оскільки цю справу потрібно розкрити терміново, ми внесемо деякі зміни у нинішній склад відділу з розслідування вбивств.

Коли Будда особисто вів розслідування, воно завжди було особливим. Рат помітив, що навіть досвідчені слідчі почали нервувати, сподіваючись, що керівник відділу «А» покличе їх до своєї слідчої групи. Рат також відчув певний неспокій. Наче під час розіграшу, коли розігрували головний приз. У Генната завжди можна було чогось повчитися, і це також було корисним для вашої репутації. Для цього він навіть погодився б на співпрацю з Вільгельмом Бьомом. Геннат назвав його першим. Потім Грабовські, Мертенса і ще кількох помічників інспекторів, яких Рат не дуже добре знав. Сам він пішов з порожніми руками, як і Ґреф. Хоча Рат завжди вірив, що подобається Будді. Пліша та Плума навіть не було в залі, коли Будда оголошував свою команду, і тепер пленум мав з’ясувати чому.

— Також сьогодні вранці було знайдено тіло потопельника, яке витягнули зі шлюзу в Мюлендаммі, — сказав Геннат. — Я доручив опрацювати це колегам Геннінгу та Червінські.

Тож Геннат доручив більшості людей, які займалися справою Кубіцькі, загиблого бійця СА з Гумбольдтгайна, інші завдання. Залишилися тільки Рат, Ґреф і Торнов. Керівник відділу вбивств, ймовірно, вважав, що Рат і Ґреф ще мають виправити помилку минулих вихідних, оскільки Авраам Ґольдштайн досі був їхнім головним підозрюваним. Добре, що у них був ще один помічник в особі Торнова. Чи його також збиралися повернути у відділ розшуку? Ні. Після зібрання Геннат особисто відрядив Рата, Ґрефа та Торнова далі розслідувати вбивства.

Бьом передав їм справу розслідування смерті Кубіцькі, яка вже містила дві товсті архівні папки-скоросшивачі.