Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, — сказав Ланге з глибоким жалем, — бо тоді я можу пошкодити її вміст. Ви не можете вимагати такого від прусського офіцера.

Чоловік похитав головою, радше знуджено, аніж енергійно.

— Я ніколи його не бачив, — сказав він, перш ніж повернутися до свого кросворду.

Сьогодні Рат вже чув цю фразу принаймні пів дюжини разів, але вперше зіткнувся з людиною, якій він не повірив, коли почув ці п’ять слів. Він навіть не знав чому, жодних ознак невпевненості, яка б мала звучати в голосі цього чоловіка, він також не говорив надто швидко, що завжди було ознакою готових відповідей. Можливо, він запідозрив це лише тому, що цей чоловік, який сидів за хитким столом, що, очевидно, був призначений для рецепції, не тільки йому не сподобався, він був йому неприємним з голови до ніг. Насправді він не вірив, що ця зачіпка, яку розкопав Грабовські, до чогось їх приведе. Кілька втрачених годин, як завжди. Але портрет Авраама Ґольдштайна збентежив цю людину, хоча він дуже намагався не виказувати цього.

— Підземна річка в Стародавній Греції з п’яти букв. 

«С» у кінці.

— Стікс, — сказав Рат, і чоловік витягнув свій олівець.

— Як це пишеться? — запитав він.

Рат швидко вихопив газету з рук чоловіка, а потім спокійно, майже обережно поклав її на стіл біля чашки з кавою, закриваючи кросворд фотороботом Авраама Ґольдштайна.

— Подивіться, будь ласка, уважніше на цей портрет, — запропонував він дружнім тоном, який помітно дратував швейцара.

Чоловік зробив йому таку послугу.

— Як я вже сказав: я його не знаю, — потім він знову взяв газету.

Рат озирнувся. Електричні дроти були прокладені через шпалери, що виглядало зовсім непрофесійно. Та й чистота в цій дірі теж була не найкраща. І чи записи у гостьовій книзі можуть тут бути правдивими?

— Послухайте, — сказав він так само привітно, — як ви думаєте, що потрібно зробити, щоб закрити цей рай для клопів? Дзвінок у відповідну службу? Чи в департамент охорони здоров’я? Податкова обов’язково має працювати о цій годині. Влаштує вам невелику податкову перевірку. У таких випадках краще перестрахуватися.

— Навіщо так поспішати! — Чоловік одразу відклав свою газету і навіть збирався встати. — Ми з радістю все вам розкажемо. Що саме ви хочете знати?

Рат знову штовхнув чоловікові під ніс фоторобот Ґольд­штайна.

— Цей чоловік. Він тут живе?

Швейцар похитав головою.

— Ні, — відповів він, і Рат уже збирався розвернутися, щоб піти до телефонної будки біля Оранієнбурзьких воріт, коли чоловік продовжив:

— Він виїхав кілька днів тому.

Рат зупинився.

— Коли саме? — запитав він.

Швейцар знизав плечима.

— Не тримайте мене в напрузі! Грошей вам за це ніхто не дасть. Або кажіть, або я роблю дзвінок!

— Вчора, — сказав чоловік. — Вчора після обіду.

— І куди він вирушив?

Ще одне знизування плечима.

— Я справді не знаю. Він просто не повернувся. Я поняття не маю, де він зараз.

— А його багаж? Він все ще тут?

— Ні. Інакше я б не сказав, що він виїхав. Дехто його забрав.