Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти вже порізала йому обличчя, тобі мало помсти? Решту нехай зробить поліція. І суд.

— Я не піду до поліцаїв. Вони мене посадять за ґрати і все. А мої свідчення? Як ви думаєте, хіба якийсь суддя серйозно сприймає те, що така, як я, скаже у суді? Чи буду я свідком, чи обвинуваченою, в цьому нема жодного сенсу. Вони мені все одно не повірять.

Шарлі нічого не відповіла. Алекс натрапила на хворе місце. Дівчина насправді була не найбільш надійним свідком, навіть якщо її одягнути перед судом у гарну сукню. Підозрювана (а незабаром, можливо, вже й засуджена) грабіжниця навряд чи стане найгострішою зброєю у судовому процесі щодо вбивства, скоєного поліцейським.

— Можливо, ти маєш рацію, — нарешті сказала Шарлі. — Але вони можуть серйозно сприйняти те, що скаже той чоловік в окулярах з дротяною оправою.

— Якби він хотів щось повідомити про це, він би вже давно це зробив, хіба ні?

Шарлі знизала плечима.

— Можливо, у нього були свої причини, хто знає? Але якщо ми розмістимо у газетах повідомлення разом з його фотороботом, тоді, можливо, він більше не буде ховатися.

— Тоді зробіть це для мене. Але я вам для цього не потрібна.

— Ще потрібна. Ти потрібна нам, щоб описати цього чоловіка. Художнику. Для цього тобі не потрібно йти в поліцію. Вулицею нижче є кафе, ми там й зустрінемося. — Шарлі поглянула на свій наручний годинник. — Рівно за дванадцять хвилин.

Алекс напружилася.

— Не хвилюйся. Це не поліцейський, це звичайний художник.

Рат не випив шампанське, він поставив його в шафу, а натомість дістав звідти пляшку коньяку. Кірі лежала біля його ніг на килимі у вітальні й спала, сонце вже давно сіло. Рат бачив своє відображення у віконному склі. Ось він сидить собі, щойно з душу та в новому костюмі, весь убраний для недільного походу в церкву, з келихом коньяку та попільничкою перед собою. Палить, п’є і слухає музику. І йому спало на думку, що він рідко коли був так гарно вдягнений.

Він знав, чому вона його не впустила. Щоб у нього не з’явилися муки сумління. Шарлі прихистила ту дівчину з вулиці, яку розшукувала поліція, підозрювану грабіжницю, і, судячи з того, що він побачив у квартирі, вона зовсім не планувала незабаром видавати Алекс поліції. Це змусило його посміхнутися. З усіх людей Шарлі! Яка завжди лаяла його за протиправні кроки! У певному сенсі це робило його щасливим, але водночас йому було боляче, що вона не довіряє йому з цього приводу. Наче він би їх видав! Він би навіть не звертався до її совісті, він би дозволив їй це зробити. Звісно, щоб за наступної нагоди пригадати її цю історію — якщо вона ще раз задумається над законністю його методів розслідування. Тепер навіть надто правильна Шарлі зрозуміла, що законність не завжди є вирішальним чинником. Ключовим є успіх!

Рат подивився на пляшку коньяку. Він почувався приємно п’яним. І щойно він подумав про законність та успіх, то прийняв рішення. Він залишив Кірі у вітальні, яка лише коротко подивилася на нього, коли він встав зі стільця і взяв свій капелюх, пальто та ключі від машини.

Він зрозумів, які вітер та дощ насправді панують надворі, тільки коли за чверть години вийшов із машини на Дірксенштрасе. Він припаркувався подалі, щоб не привертати уваги, бо його «Б’юїк» одразу впадав в око. Тому Рат скористався південними сходами, що розташовувалися прямо біля гаражів та конюшень, де він ризикував зустріти лише когось з автопарку чи якогось охоронця зі слідчого ізолятора, принаймні нікого з тих, хто його знає.

Кілька метрів прогулянки від машини до південно-західного входу вистачило, щоб сильний вітер змусив його протверезіти. На сходах він знову перевірив, чи не висохли підошви його черевиків, і лише тоді зайшов на поверх. Довгий коридор відділу «Е» виглядав мертвим. Це було добре. Якби хтось працював понаднормово або повернувся сюди за чимось з будь-якої причини, у Рата швидко б виникли проблеми з поясненнями своєї присутності. Особливо з тієї миті, коли він відчинив двері й прослизнув у темний кабінет. Він одразу зачинив за собою двері. Це точно була крадіжка зі зломом, навіть якщо йому не було потрібно щось ламати. Під час всієї плутанини навколо його переведення до відділу вбивств ніхто й не подумав вимагати ключі від інспектора Рата, і згодом він сам майже забув, що вони все ще були у нього. Поки йому не прийшла в голову ця ідея. Сьогодні ввечері.

Тут було моторошно тихо, лише дощ стукав по шибках. Рат увімкнув настільну лампу Ланке, яка осяяла кімнату тьмяним зелено-жовтим світлом, і пошукав свій старий ключ від столу. Ключ швидко знайшовся.

Світла було достатньо, він міг бачити все, що йому потрібно. Рат нишпорив у шухлядах у пошуках чогось схожого на адресну книгу чи папку. Нічого. Між його пальцями шарудів використаний бутербродний папір, який потрапив під якісь папери; також він знайшов олівці, порожні сигаретні пачки, надкушене яблуко, все, що можна уявити, тільки не те, що він шукав. Жодного відсилання на Маріон Бозецькі. Звичайно, його не було, навіть такий ідіот, як Грегор Ланке, не заводив особистого досьє на своїх офіційних шпигунів.

У нижній шухляді не було нічого, окрім фотографій. Порнографічних фотографій. Що й не дивно, оскільки Ланке-молодший, як і його дядько, працював у відділі моралі, і такі речі були частиною доказів. За винятком того, що в шухляді столу племінника інспектора була величезна кількість таких доказів, деякі з них були досить потерті, повні відбитків пальців. Рат погортав фотографії. Яка неймовірна колекція! Здавалося, що Ланке вибирав найкращі фотографії з кожної серії та залишав їх собі. Рат навіть знайшов кілька фотографій, які він сам колись конфіскував: двійник Гінденбурга в ближньому бою з Матою Гарі. Але не ці фотографії привернули його увагу, а зовсім інші: особисті знімки, аматорські знімки, які завжди показували ту саму оголену жінку в дії, сфотографовану з боку чоловіка, у якого переважно було видно лише ерегований пеніс, котрий рідко можна було побачити цілком, тому що він зазвичай зникав у якомусь отворі в тілі. Хоча він і не знав анатомію Ланке-молодшого, Рат був упевнений, що помічник інспектора сам зробив ці фотографії. Він був упевнений в цьому з двох причин: по-перше, Грегор Ланке був саме тим виродком, яким він завжди вважав свого наступника. А по-друге, Маріон Бозецькі була на службі в цього виродка не тільки як шпигунка, але, очевидно, й в іншому сенсі. Проте її обличчя не завжди виглядало тут щасливим.

Рат погортав ці фотографії й усміхнувся, коли знайшов ту, що трохи відрізнялася від інших. Він підніс її до променя світла, а тоді поклав у кишеню. На цій світлині Маріон була зображена не так чітко, як на інших, але на задньому плані можна було побачити величезний гардероб. Шафу з дзеркальними дверима.

Вони знову сиділи біля «Тіца», це місце зустрічі себе виправдало. Цього разу Ланге запросив її на сніданок. Помічник комісара мав трохи змучений вигляд. Крім того, він, здається, погано спав. Він приніс із собою газету «Берлінер Тагеблатт», що тепер лежала перед ним на столі поруч із чашкою кави.

— Якщо ви ще не поснідали, я вас пригощу, — сказав він, махаючи рукою офіціантові. У цю годину майже весь ресторан був у їхньому розпорядженні.

— Дякую, не треба, — Шарлі замовила чашку чаю з лимоном і вказала на газету. — Ви щось чули від нашого свідка?

Ланге похитав головою.

— На наше звернення ще не було відповіді, хоча сьогодні вранці його опублікували шість газет. З фотороботом.

— У нього звичайне обличчя.

— Це вона так сказала, — скептично відповів Ланге. — Щоб не сидіти зовсім без діла, я вчора намагався знайти людину, яка відповіла на той екстрений виклик, але, на жаль, поки безуспішно.

— Ви маєте на увазі те, що наш свідок викликав «швидку»?

Ланге кивнув.

— Можливо, він раптом назвав якесь ім’я. Якщо він не привид.