Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тож вона стояла на Фосштрасе, курила й чекала, навіть не знаючи кого. Вона зробила припущення, колишньому хлопцю Алекс могло бути близько двадцяти років, тобто він був значно старшим за неї, і вона шукала очима чоловіків, які відповідали б цьому припущенню. І побачила такого, схожого на підмайстра різника. Шарлі пішла йому назустріч і зловила його за кілька метрів від воріт «Вертгайма».

— Ви Еріх Рамбов? — запитала вона.

Хлопцю було щонайбільше років двадцять, і він безсоромно оцінив її з ніг до голови.

— А що я отримаю, якщо мене так звати? — запитав він і посміхнувся. — Просто поцілунок чи трохи більше?

Шарлі на мить оніміла, але лише на мить, а потім знайшла декілька підходящих слів.

— Як щодо стусана між ніг?

Відшивати таких хлопців вона вже давно вміла! Адже вона виросла в Моабіті.

— Гаразд, гаразд! — Хлопець підняв руки, захищаючись. — І що поганого він вам зробив, цей Еріх? — Він похитав головою, перекинув сумку через плече, рушив далі, показав черговому на воротах свою перепустку з печаткою, і йому дозволили пройти. Шарлі дивилася йому вслід. Це може бути весело! «Ще три спроби, — сказала вона собі, — не більше». У неї були кращі справи, аніж слухати дурні жарти зелених хлопців, і вона не була впевнена, що зачіпка у «Вертгаймі» взагалі щось дасть.

Потім на вулиці з’явився наступний кандидат. Він їхав на велосипеді і різко загальмував перед воротами. Шарлі підійшла і спробувала ще раз, цього разу очікуючи, що їй доведеться дати швидку дотепну відповідь.

— Еріх Рамбов? — запитала вона.

— Хто хоче знати?

Це звучало не так вороже, як підозріло. Молодий чоловік виглядав трохи захудим для м’ясника, але колір його обличчя був рум’яним, як у м’ясоїда, що вказувало на трохи підвищений кров’яний тиск.

— Я подруга Александри Райнгольд, — сказала Шарлі. Рамбов зліз зі свого велосипеда й штовхнув його до воріт.

— Отже, — сказав він, усе ще підозріло. — То що ви від мене хочете?

— Я шукаю Алекс. Ви з нею друзі, чи не так?

— Друзі? Я вже давно її не бачив. Ви питаєте не ту людину. Вона наче втекла з дому, хіба ні? Тепер пропустіть мене, будь ласка! Мені треба на роботу, я спізнююся!

Еріх Рамбов просто залишив Шарлі на місці, помахав своєю перепусткою перед черговим та проштовхнувся повз чоловіка в уніформі до приміщення універмагу. Незліченна кількість велосипедів уже виблискували на сонці біля сходів до вантажної рампи, він поставив свій поруч і застрибнув сходами на рампу. Незважаючи на свій поспіх, він зупинився нагорі й повернувся назад, його рука вже трималася за ручку металевих дверей, що вели в будівлю. Його очі шукали Шарлі за ґратами огорожі і знайшли її. Він почувався непоміченим і безсоромно розглядав її, що Шарлі, яка вже повернулася до Рамбова спиною, могла добре бачити в своєму маленькому косметичному дзеркалі. Його погляд на якийсь час затримався на ній, а потім худий м’ясник-підмайстер зник у величезній будівлі «Вертгайма».

Шарлі трохи почекала, а потім знову підійшла до впертого чергового.

— Вхід стороннім заборонено, — почав він знову, перш ніж вона встигла щось сказати.

— Мені не потрібно всередину, я просто хочу отримати інформацію, — сказала Шарлі й була задоволена спантеличеним виглядом на обличчі чоловіка. — Коли зазвичай закривається м’ясна крамниця?

Цього разу черговий був поступливішим. Напевно, він був щасливий, що нарешті позбувся цієї прикрої незручності.

Марго Кон була вражена. Її племінник Авраам в Берліні, син її брата? Їй нічого про це невідомо. А в те, що син Натана є гангстером, до того ж убивцею, вона взагалі не могла повірити.

— Мій брат створив текстильний бізнес в Америці, де ним зараз керує Авраам. Вже багато років, — вона сказала з недовірою. — Яким він може бути гангстером? Він законослухняний торговець текстилем!

— Ваш брат уже пішов на пенсію? — запитав Рат, намагаючись заспокоїти жінку.

— Мій брат помер.

— Вибачте, я цього не знав.

Розмова з Марго Кон була невдалою, хоча й не із самого початку. Це було чим завгодно, тільки не прикладом успішного допиту. Рат скоса глянув на Торнова, але на обличчі кандидата в інспектори не було жодних ознак емоцій. На щастя, покоївка порушила незручну мовчанку, коли принесла тацю з чаєм і печивом.

Рат і Торнов сиділи в елегантній вітальні, можливо, трохи старомодній, але тим не менш стильно вмебльованій. Марго Кон, уроджена Ґольдштайн, жила зі своєю родиною в тіні Колони перемоги, неподалік від Рейхстагу, лише за кілька будинків від Міністерства внутрішніх справ Рейху. За останні десятиліття з кількома роками вулиця Ін-ден-Зельтен дедалі сильніше перетворювалася з району розваг на ексклюзивну адресу, особ­ливо там, де вона межувала з кварталом Альзенфіртель, в якому серед жильців домінували дипломати та політики. Рат визирнув у вікно, крізь яке за кількома деревами можна було побачити кам’яну гору фасаду «Кролль-опери» та сіро-блакитне небо, поки дівчина роздала чайні сервізи й знову зникла після кивка господині. Марго Кон власноруч розливала чай непроханим гостям. Рат додав трохи цукру в свій чай і глянув на Торнова. Кандидат в інспектори його одразу зрозумів. Треба щось міняти.

— Коли ви востаннє бачили свого батька? — запитав Торнов, і Рат був вражений тим, скільки співчуття було в його голосі.

Марго Кон одразу стала більш поступливою.