Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Начальник поліції Альберт Гжезинські, який повернувся на службу лише сьогодні, передивився чорно-білі фотографії на своєму столі, які ще були трохи вологі від проявлення, і похитав головою. На записах було видно фасад 127-го відділку в його поточному стані з різних боків. Начальник поліції гортав фотографії, ніби там можна було щось змінити, але як він їх перевертав, з якого ракурсу він не дивився, слова на них залишалися ті самі:

Гжезинські зітхнув.

— Сто двадцять сьомий відділок? — запитав він, насупивши свій засмаглий під час відпустки лоб.

Ернст Геннат кивнув.

— Знято сьогодні вранці, — начальник відділу вбивств розмістив свою масивну фігуру в кріслі для відвідувачів.

— Чому керівник відділку викликав відділ убивств? — запитав Гжезинські. — Невже він сприймає ці нісенітниці серйозно?

— Він нікого не викликав, — сказав Геннат. — Відділ убивств викликав сам себе, — слідчий дав начальнику поліції трохи часу на роздуми, перш ніж продовжив після короткої паузи. — Один із моїх працівників пересідає на Віттенбергплац з електрички на метро. Він розповів мені про це, і я негайно послав свого колегу Ланге сфотографувати цей сюрприз.

Геннат показав на друге крісло для відвідувачів, у якому сидів помічник інспектора Андреас Ланге. На обличчі Гжезинські все ще можна було прочитати знак питання.

— Я зателефонував до начальника відділку, — продовжив Геннат. — Він вважає, що це графіті — комуністичний акт, досить незвичний в цьому районі. Але у мене... — він показав на Ланге, — тобто у нас з цього приводу зовсім інші припущення.

— Розповідайте, — сказав Гжезинські у своїй звичайній манері, нетерпляче махнувши рукою. І Геннат розповів, що відділ вбивств справді розглядає одного з поліцейських, що несе службу в обмальованому відділку, як підозрюваного у вбивстві, і пояснив, чому так вийшло, починаючи зі смертельного інциденту в «КаДеВе». Коли прозвучало ім’я загиблого хлопчика, Бенні Зінґера, начальник поліції уперше похитав головою, а коли Геннат закінчив, похитав нею востаннє.

— Патрульний поліцейський, який навмисно провокує смертельне падіння, — запитав він дещо приголомшено, — ви в цьому впевнені?

Геннат кивнув.

— Усі докази свідчать про це. Навряд чи можна інакше пояснити результати судово-медичної експертизи. У суді цього, звісно, буде недостатньо, тому ми поки що підходили до цієї справи максимально стримано.

— Можете сказати це вголос! — Начальник поліції енергійно кивнув. — Настільки стримано, що навіть я про це нічого не знав.

Геннат знизав плечима.

— Тепер ви все знаєте.

Ланге заговорив. Помічник інспектора підняв руку, ніби був ще у школі.

— Не потрібно цих формальностей, — буркнув Гжезинські. — У моєму кабінеті всі, хто має дзьоб, можуть висловлюватися вільно.

Ланге миттєво почервонів.

— Ми припускаємо, — сказав він, — що графіті зробила спільниця мертвого грабіжника, — він відкашлявся. — Швидше за все, вона була свідком його смертельного падіння. Ми отримали анонімний дзвінок.

— І ви думаєте, що спільниця могла б вам допомогти. Неповнолітня грабіжниця універмагу — це не зовсім свідок з найкращою репутацією.

— Боюся, що це єдиний свідок, який у нас є, — сказав Ланге, чиє обличчя тим часом вже стало нормального кольору.

— Ну, тоді якнайшвидше схопіть цю спільницю.

— Так точно, пане начальнику поліції.

— Хто знає про цю історію? — запитання було чітко спрямоване назад до керівника відділу вбивств.

— Поки що тільки колега Ланге, який одразу прийшов до мене зі своїми підозрами, судмедексперт Шварц і я, — відповів Геннат. — Як я вже сказав: я навмисне тримав це у вузькому колі довірених осіб.

Гжезинські кивнув.

— Добре, але тепер щодо цього... — сказав він, вказуючи на фотографії на своєму столі, — ...я боюся, що ця справа стає більшою, ніж нам хотілося б. Доведеться негайно когось відправити туди, щоб заспокоїти пресу.

— При всій повазі, пане начальнику поліції, я думаю, що це було б помилкою, — сказав Геннат. — Так ми лише розбудимо сплячих собак, — додав слідчий як завжди спокійно.

— То що нам, на вашу думку, тепер робити?