Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шарлі підійшла до каси й розрахувалася. Вона також взяла пляшку шампанського, адже їй було що святкувати, наприклад, своє нове майбутнє в кримінальній поліції Берліна. Вона також заощадила на сьогоднішньому обіді, тож могла дозволити собі цю маленьку розкіш. З продуктовим пакетом в руках вона шукала шлях до м’ясної крамниці, але цього разу їй не пощастило. М’ясник Еріх Рамбов вже пішов додому, бо у цей день тижня у нього був вільний вечір.

Рат з’явився в ресторані «Кемпінські» на десять хвилин раніше. Ніяких запізнень, тільки не сьогодні ввечері. Він думав про те, щоб взяти з собою Кірі, собака завжди була в пригоді, коли справа доходила до того, щоб задобрити Шарлі, але бідну тварину все одно не пустили б у ресторан. Тож Рат знову вдався до послуг подружжя Леннарц, які були раді взяти собаку на ніч, тим паче що за неї давали хороші гроші. Якщо так триватиме й далі, то одного дня родина домоуправителів зароблятиме більше грошей за нагляд за собакою, аніж на своїй справжній роботі.

Він віддав букет офіціанту й підсунув чоловікові дрібну купюру, це було вкладення в столик на терасі з найкращим крає­видом на Кудамм, що стояв не посеред усієї метушні, а трохи осторонь, де було спокійніше. Все повинно бути ідеально. Він хотів, щоб вона повернулася, він хотів нарешті позбутися цієї дивної напруги між ними й показати їй, що вона для нього значить. Він був готовий піти до кінця, як і декілька днів тому, і сподівався, що цього разу йому пощастить більше. Рат не лише прийняв вдома душ і одягнув новий костюм, він також поклав каблучку у кишеню. Каблучку, що колись лежала в кельнських келихах для шампанського, але так і не була використана за призначенням.

Час очікування він гаяв із сигаретою. Офіціант щойно поставив квіти на стіл у красивій сучасній вазі з емблемою «Кемпінські» та замінив попільничку, він був настільки ж уважним, як і коридорні в «Ексельсіорі», і в цей момент з’явилася вона, як завжди пунктуальна до хвилини. Рат затамував свій подих. Шарлі виглядала приголомшливо у своїй червоній сукні. Він насолоджувався кожною секундою, поки спостерігав за нею, коли вона оглядала залу, не помічаючи його, а потім, коли з нею розмовляв офіціант. Він зробив би все для цієї жінки, він відчув це в ту саму мить. Зараз же йому залишалося лише переконати її, що Гереон Рат — не такий вже й поганий хлопець, що він — правильний вибір для неї, єдиний. Попри все.

Його серце забилося швидше, коли офіціант підвів її до столу. Рату здалося, що він побачив принаймні легку усмішку на її обличчі, коли вона помітила його. Добрий знак! Він підвівся й підштовхнув їй стілець. Проте Шарлі трималася осторонь, коли вона віталася з ним та сідала. Жодних обіймів, жодного легкого поцілунку. Рат залишався таким же холодним, як і вона, хоча йому було важко це вдавати.

Її погляд упав на квіти. Вона одразу помітила, що вони не були придбані на кошти декораторів «Кемпінські», це було очевидно. Адже стандартні квіткові декорації у вазах за іншими столиками були набагато скромнішими.

— Від тебе? — запитала вона.

— Були скарги на останній букет, — відповів він. — Він, мабуть, був трохи пошарпаний. Сподіваюся, тобі сподобається заміна.

Шарлі не засміялася, навіть не посміхнулася. Вона порпалася в своїй сумочці, витягла звідти пачку «Юно» та сірникову коробку і поклала їх на стіл. Виглядало це так, наче вона готувала зброю до двобою.

— Як пройшов твій день? — запитав Рат.

— По-різному, — вона запалила цигарку й кинула сірник у незайману попільничку. — А твій?

Рат знизав плечима.

— Наше спостереження було провалено. Той чоловік від нас втік.

Вона слухала. Ну, хоча б якась реакція!

— Той гангстер? — запитала вона.

Рат кивнув.

— Ще в суботу. Хтось із працівників допоміг йому, — він теж закурив, хоча загасив свою останню цигарку «Овер­штольц» лише три хвилини тому. — Щось чутно про твою Алекс?

Шарлі похитала головою й випустила сигаретний дим у бік живоплоту, що відокремлював терасу «Кемпінські» від тротуару Кудамма.

— Пробач мене за той день, — продовжив Рат. — Не думай, що я не сприймаю твою справу серйозно. Це правильно, що ти шукаєш цю дівчину.

— Ти раптом став мене розуміти, коли й сам зіштовхнувся зі схожою проблемою?

— До сьогодні я просто не знав, як почувається людина, коли опиняється наодинці з такою проблемою.

Шарлі кивнула. Він ніколи не бачив, щоб вона так жадібно курила цигарку, чи просто ніколи раніше цього не помічав?

— Ти навідала її брата вдруге? — запитав він, граючи в досвідченого слідчого. — Ось з чого я б почав. Або з «Вертгайма». Мені про це сказав її батько, вона там працювала.

— Дякую за підказку, пане комісаре. Поговорімо про щось інше.

Він швидко затягнувся сигаретою, перш ніж з його вуст встигло вислизнути необдумане слово. Треба вміти розуміти жінок! Минулого тижня вона сварилася через те, що він недостатньо серйозно сприйняв її справу, а тепер вона хотіла якомога швидше закрити цю тему! Вона просиділа тут менше двох хвилин, а Рату знову довелося взяти себе в руки.

— У мене тепер є новий колега, — він спробував розпочати нову розмову. Але це не дало результату, бо біля їхнього столу з’явився офіціант з картою напоїв. Рат замовив ґевюрцтрамінер{91}, а Шарлі — мінеральну воду.

— Дякую за запрошення, — сказала вона.

— Можеш замовити щось шикарніше, — сказав він. — Я взяв з собою достатньо грошей. Чи ти боїшся, що я захочу тебе напоїти?

Шарлі проігнорувала його втомлений жарт; вона ніби зо­всім не чула його слів. Рат тихенько побарабанив пальцями по скатертині, розуміючи, що йому уривається терпець. Тоді більше ніяких жартів, ані невдалих, ані влучних. Він не буде намагатися бути хоча б трохи смішним чи веселим. Якщо вона так хоче!

— Ти сказала, що нам варто поговорити, — мовив він. — Тож поговорімо.