Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чому ви про це питаєте?

— Я питаю про це у кожного нового працівника, — засміявся Рат. — Не соромтеся навести більше ніж одну причину, якщо ви не впевнені.

— Я впевнений, — голос Торнова став серйозним. — У мене є лише одна причина.

— Яка саме?

— Моя сестра.

Рат чекав, поки кандидат в інспектори продовжить говорити, але він мовчав. Себастьян Торнов виглядав настільки серйозним, що Рат не наважився розпитувати далі.

— Що ж, а тепер спочатку заберіть свої речі, а потім я покажу вам свій кабінет та колег, — сказав він, порушуючи мовчанку.

— Мені майже нема чого забирати, — сказав Торнов. — Крім того, я хотів би, щоб Бьом поговорив із Кіліаном, перш ніж я знову з’явлюся там.

— Що ж, тоді ходімо зі мною. Це за рогом.

Коли Рат відчинив двері, Кірі вже очікувально стояла і виляла хвостом.

— Ви берете на роботу свою собаку? — запитав Торнов.

Рат знизав плечима.

— Тільки якщо немає іншого виходу, — він вказав на Еріку Фосс, яка сиділа за столом і розмовляла по телефону. — Наша секретарка, фройляйн Фосс.

Еріка Фосс поклала слухавку й виглядала зацікавленою.

— Це наш новий колега, Еріко, — пояснив Рат. — Пан Торнов є кандидатом на посаду інспектора і поки що працюватиме у нас.

Секретарка сіла рівніше й відповіла Торнову посмішкою. Здається, їй сподобався новий колега.

Шарлі довелося контролювати себе, щоб не піддаватися спокусі зазирнути в магазини. Наповнені товаром столи, які оточували галереї на всіх чотирьох поверхах та величезний світловий люк, що вінчав все навколо, — важко було встояти перед цією красою. «Вертгайм» на Лейпцизькій площі був її улюбленим універмагом з дитинства, відтоді як вона супроводжувала свою матір до цього бастіону консюмеризму. Цього разу вона прийшла сюди не за покупками, проте зловила себе на тому, що мимоволі переглядає літні пропозиції, деякі ціни на них уже були вказані зі знижками. В її гардеробі справді була б не зайвою нова блузка...

— Чи можу я чимось допомогти панночці?

Її помітила одна продавчиня.

— Можете. Я шукаю відділ кадрів.

Продавчиня подивилася на неї.

— Боюся, що ми наразі не наймаємо працівників.

— Справа не в цьому. Мені просто потрібна деяка інформація.

Незабаром Шарлі вже сиділа у маленькому кабінеті з краєвидом на поважний ряд будинків на Фосштрасе.

— Ви кажете, Александра Райнгольд? — Чоловік, який представився як пан Ейк, з інтонацією, наче пан було його ім’ям, стояв біля полиці, до стелі заповненої папками, з яких він видобув одну. — Треба подивитися.

Пан Ейк намагався справити важливе враження і бути надзвичайно корисним. Він коротко глянув на ноги Шарлі, а потім сів за стіл із папкою й погортав папери.

— Чи можу я запитати у вас, чому вас цікавить фройляйн Райнгольд? — він, здавалося, не відривався очима від папки, але насправді все ще продовжував дивитися на Шарлі краєм ока.

— Ми родичі, — збрехала вона й схрестила ноги, чим на мить засмутила пана Ейка. — Я приїхала в Берлін на декілька днів і хотіла здивувати свою двоюрідну сестру. Я думала просто забрати її після роботи.

— Ось і маємо! Відділ делікатесів, — чоловік мав переможний вигляд. Але потім продовжив із жалем. — Ви не зможете забрати сьогодні свою двоюрідну сестру, — сказав він.

— Чому? — Шарлі вдала здивування.