Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шарлі зрозуміла, що загнала жінку в кут. Вона продовжила.

— Коли ви востаннє бачили Александру, пані Райнгольд? Вона була тут, чи не так? Вона все ще тут?

— Її тут немає!

— Але вона була тут. Під час мого останнього візиту вона була в квартирі, чи не так? Ваш чоловік навмисне відправив мене до батьків. Він хотів позбутися мене, чи не так?

— Звідки мені знати, чого хотів мій чоловік?

— Александра була з вами, тут, у цій квартирі, минулого тижня чи ні?

Жінка довго мовчала. Шарлі подумала, що вона зайшла занадто далеко, як Марта Райнгольд почала кивати. Спочатку повільно, потім все швидше і швидше.

— Отже, вона була тут.

— Я відразу сказала Гельмуту, що нічого доброго не вийде, якщо її шукає поліція.

— Я не з поліції, пані Райнгольд, — сказала Шарлі, — я знаю, що Алекс боїться поліції. Я хочу їй допомогти. На неї полюють небезпечні люди.

— Гельмут ніколи не повинен дізнатися, що я зрадила його сестру.

— Не хвилюйтеся, він про це не дізнається. Мене сьогодні тут не було. Я просто хочу, щоб ви сказали мені, де знайти Алекс. Де вона ховається?

Марта Райнгольд знизала плечима.

— Якби я тільки знала. Вона була з нами весь час, починаючи з вівторка. Але... — Вона витягла з кишені фартуха зім’ятий папірець і розгорнула його. — Я знайшла ось це, — сказала вона, — на кухонному столі, коли сьогодні поверталася з магазину. Гельмут ще нічого про це не знає, він на монтажних роботах, він буде вдома лише завтра.

Шарлі глянула на записку й прочитала її:

«Вибачте, — було написано нерівним, але розбірливим почерком. — Ви мені дуже допомогли, дякую вам за все. Я ніколи вас не забуду. Але я мушу йти далі, у мене ще є справи. Не хвилюйтеся за мене, я впораюся. Я поверну свій борг, я обіцяю! Алекс».

— І ви не знаєте, куди вона могла податися?

Марта Райнгольд похитала головою, і Шарлі повірила їй. Їй також здалося, що жінка відчула полегшення, і не лише через зізнання. Марта Райнгольд була рада, що позбулася своєї невістки-злочинниці.

— Я не думаю, що вона вміє співіснувати з іншими людьми, це не її чеснота, — сказала вона. — Мені було зрозуміло, що вона скоро піде, тоді як Гельмут... — Вона подивилася на Шарлі. — Я думаю, він хотів, щоб вона залишилася з нами назавжди. Щоб у них знову було щось схоже на родину. А тепер... тепер вони знову розвіяні за всіма вітрами.

Він нікому не розповідав про старого єврея. Наразі чоловік здавався йому майже привидом. У всякому разі він не залишив після себе нічого матеріального, окрім кількох записів у чорному блокноті Рата. Ані свого імені, ані своєї адреси.

Еріка Фосс знайшла на своєму столі записку зі свастикою і була здивована. Тепер цей аркуш, гарно зім’ятий, лежав у кошику для сміття. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як єврей втік, а секретарка повернулася з обідньої перерви. Вона роздратовано озирнулася навколо, перш ніж зім’яти записку, — можливо, вона подумала, що хтось у цьому офісі був нацистом. Райнгольд Ґреф також завітав в кабінет після обідньої перерви, перш ніж повернутися до свого марафону допитів. Це був момент, коли Рат подумав зачинити двері в приймальню й розповісти своєму колезі про старого єврея наодинці, але потім передумав. Невже він повинен був визнати, причому перед помічником інспектора, що хтось так просто вислизнув крізь його пальці?

Тим паче що помічник інспектора продемонстрував йому, як це потрібно робити правильно: Ґреф розповів про свідка, невдачливого дилера з району Шойненфіртель, який упізнав Ґольдштайна завдяки фотороботу. Помічник інспектора пообіцяв чоловікові, що не буде розслідувати його справу в обмін на цінну заяву: чоловік на фотороботі, як сказав йому дилер, тиждень тому купив у нього пістолет. Він це добре пам’ятав, бо той чоловік платив доларами. І тому що пістолет «Ремінгтон 51» рідко використовується в Берліні.

— Перше пряме влучання, — сказав Ґреф перед тим, як повернутися до кімнати для допитів. — Гільза від кулі, яку ми знайшли, могла бути випущеною з «Ремінгтона».

Рат кивнув і відпустив помічника інспектора.

Він дістав із шухляди план міста й розгорнув його на своєму столі. Під час своєї попередньої прогулянки з Кірі йому раптом спало на думку, що їм потрібно шукати Ґольдштайна у Веддінгу і ніде більше. Тоді він сприйняв як підказку від таксиста, що гангстер намагався загубити його з усіх місць саме на Кеслінерштрасе, а також той факт, що вони незадовго до того перетинали Веддінг. А потім була друга подорож Ґольдштайна: Гумбольдтгайн, станція метро «Гезундбрунен» — той самий район, щонайбільше кілометр чи два від Кеслінерштрасе.

Це не могло бути збігом.

У Ґольдштайна були справи під час його першої, здавалося б, безцільної поїздки на таксі через половину міста, у Веддінг, а Рат своєю наполегливістю зіпсував йому екскурсію. У цьому районі було щось таке, що приваблювало Авраама Ґольдштайна, і йому потрібно було з’ясувати, що саме.

Рат задумливо вивчив мапу міста, взяв олівець і спочатку позначив Кеслінерштрасе, потім станцію метро «Гезундбрунен», здалеку подивився на два хрестики, як художник на свою роботу, і нарешті вирішив обвести на мапі весь простір між Рінгбанштрасе та Крістіаніаштрасе. Він склав мапу і поклав її в кишеню, залишив Кірі під наглядом Еріки Фосс і вирушив у місто.

Чим довше він сидів у машині, тим краще почувався. Нарешті він знову щось робив! Він поїхав на північ вулицею Розенталерштрасе. Лише коли він дістався до Гумбольдтгайну, то сповільнив швидкість, подивився на церкву Вознесіння, де вони знайшли мертвого бійця СА, і неквапливо поїхав далі, повз південний вхід до станції метро, звідки, мабуть, і вийшов Ґольдштайн, щоб піти за старим євреєм та чоловіками СА, і нарешті перетнув широкий шлях кільцевої електрички.

У нього не було чіткого плану. Просто хотів трохи покататися районом, який він позначив, а тоді буде видно. У будь-якому разі йому краще вдавалося думати за кермом та тримати очі відкритими. Якщо в цьому районі було щось пов’язане з Авраамом Ґольдштайном, що могло б повернути його на слід гангстера, він зрештою це знайде.