Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Як ви собі це уявляєте? Я поліцейський! Що мені сказати прокурору? Є свідок, якого я зміг опитати, але потім, на жаль, вона втекла і не з’явиться на засіданні суду? — Він знизав плечима. — Вибачте, але так нічого не вийде.

— Або це буде так, або взагалі ніяк. Я не хочу відповідати за те, що станеться з цією дівчиною. Адже її можуть вбити.

— Ви справді думаєте, що їй загрожує така велика небезпека?

— Так, саме це я маю на увазі, — кивнула Шарлі.

Ланге відпив ще один ковток мінеральної води і, здавалося, замислився.

— Добре, — нарешті сказав він. — Я даю вам своє слово. Я захищатиму цю дівчину.

Шарлі загасила цигарку.

— Ви сказали про дві речі. Яка друга?

Ланге поклав на стіл копію особової справи.

— Нам потрібно, щоб ви стежили за цим чоловіком.

Шарлі відкрила папку й подивилася на фотографію старшого сержанта на ім’я Йохен Кушке.

— Це він, — почула вона слова Ланге. — Наш підозрюваний.

— Я не можу стежити за ним цілодобово.

— Ви й не повинні. Поки він на службі, ми стежимо за ним; поки що на патрулювання він не ходить сам. Але після роботи було б добре, якби ви час від часу ходили за цим чоловіком по п’ятах. Якщо ви можете це влаштувати, пошук Алекс піде вперед.

— Чому я? А як щодо відділу «J»?

— Він не знає вашого обличчя, тому й не запідозрить вас. З нашими слідчими може бути інакше; можливо він знає одного чи іншого нашого колегу. Ми не хочемо ризикувати, — з’явився офіціант і взяв замовлення. Шарлі вирішила не звертати уваги на ціни.

Коли за годину вона вийшла з метро на алеї Франкфуртер, вона все ще думала про свою конспіративну зустріч з Андреасом Ланге. Директор Геннат відправив до неї молодого помічника інспектора, тому що йому були потрібні помічники у важкій справі з переслідування прусського поліцейського за вбивство на службі, і вона не збиралася відступати. Ернст Геннат був для неї великим героєм, можливо, навіть взірцем для наслідування, звичайно, вона погодилася. Тим паче що Ланге фактично запропонував їй дещо в обмін на її допомогу від імені Генната: посаду кандидатки в інспектори, підготовка яких розпочнеться влітку 1932 року, ще до закінчення її юридичного стажування. Шанс на хорошу кар’єру в «замку». Вона з радістю кинула б це в обличчя Веберу. Адже це краще, аніж нерішуче попросити в нього шість місяців неоплачуваної відпустки, у якій він міг їй відмовити, щоб просто зірвати її проєкт з Гейманом. А ось у відставці він вже не зможе їй відмовити.

Шарлі все ще не була упевнена, чи її підкупили. Це був початок хабарництва? Це так все й почалося у Гереона? Але насправді вона не зробила нічого поганого, вона все одно займалася тим, чим і минулого тижня: вона шукала Александру Райнгольд. То чому вона повинна була відхилити цю пропозицію? Кандидатка у комісари за рік. Вона сказала це про себе, але все одно почувалася не зовсім комфортно. Вона не любила зайвої секретності. Але цього, напевно, неможливо було уникнути в цій справі. Принаймні вона могла бути впевнена, що з дівчиною нічого не станеться. Ланге їй пообіцяв. Все, що їй потрібно було зробити, це вистежити Алекс, перш ніж її знайдуть поліцейські з розшуку.

Шарлі дійшла до будинку на Копернікусштрасе й на мить зупинилася, перш ніж вийти на темний сходовий майданчик. Цього разу вона зможе потрапити в квартиру, їй це точно вдасться!

Все було так, як вона й сподівалася. Марта Райнгольд була сама вдома.

Жінка одразу впізнала її.

— О, це ви, — сказала вона. — Вибачте, але мого чоловіка немає вдома, ви, мабуть, дарма прийшли.

Марта Райнгольд знову хотіла зачинити двері, але Шарлі вже просунула свою ногу в щілину.

— Це не має значення, пані Райнгольд, — сказала вона якомога більш приязним та невинним тоном, знову штовхнула двері квартири й пройшла повз спантеличену Марту Райнгольд у вузький коридор. — Я просто хотіла оглянути ваш дім.

Жінка була настільки здивована, що не могла вимовити жодного слова протесту. Шарлі пішла прямо на кухню. Дерев’яні двері вели в невелику кімнату з невеличкою коморою біля печі й умивальником.

— Що вам іще потрібно?

Марта Райнгольд пішла за нею, проте не стала чинити опір. Коли вона побачила Шарлі, яка сиділа за кухонним столом, вона поступилася й сіла поруч.

— Хіба мій чоловік вам не все розповів? Що він порвав зі своєю сім’єю. Він більше не хоче мати нічого спільного з тими комуністами.

— Але Алекс не комуністка, чи не так? Він більше не хоче мати нічого спільного зі своєю рідною сестрою?

Марта Райнгольд нічого не відповіла. Здавалося, що вона була однією з тих людей, які, хоч і не мають проблем з приховуванням правди, не здатні сказати жодної крихітної неправди.