Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Судячи з усього, Авраам Ґольдштайн не був тим вбивцею, якого зараз усі боялися в Берліні. Швидше, він виявився бойскаутом. Принаймні людиною з громадянською відвагою.

Шарлі почувалася трохи дивно, коли вийшла з телефонної будки на «Алекс». Вона подивилася на масивні цегляні стіни «замку». Вона говорила з ним по телефону в зоні видимості штабу, хіба вона не могла просто зайти туди? Ні, не могла. Звичайно, ні. Не лише через колег. Дзвінок виявився більш мирним, ніж вона собі уявляла. Він, здається, зовсім не усвідомлював, наскільки все серйозно. Що ж, їй довелося пройти через це зараз.

Вона перетнула величезний будівельний майданчик, який повільно давав уявлення про те, як мала виглядати Александерплац у майбутньому, і попрямувала до «Тіца». Ресторан універмагу був хорошим вибором, жодних сумнівів. Близько до штаб-квартири, але це не те місце, де з’являлися працівники поліції, принаймні добровільно. Кому захочеться провести свою заслужену обідню перерву в компанії плаксивих дітей та сварливих матерів?

Їй знадобилася хвилина, щоб помітити його. Помічник інспектора знайшов столик, який розташовувався досить далеко від них, щоб його майже не турбували усі ці буденні речі.

— Фройляйн Ріттер, — сказав він, підвівся й поправив її стілець, наче джентльмен старої школи. — Я радий, що ви знайшли для мене час.

Їй здалося, що він знову почервонів. Однак коли вона сіла навпроти нього за стіл, від цього не було і сліду. Помічник інспектора Ланге мав цілком нормальний колір обличчя.

— Вам, мабуть, цікаво, чому я викликав вас сюди, а не до себе в кабінет.

— Мене це влаштовує, — сказала вона.

— Що ж, у мене є на те свої причини. Те, що я хочу з вами обговорити, є цілком таємним.

— Добре, — вона запалила «Юно». Це, здавалося, змусило його нервувати. Чи він вже таким був?

— Директор Геннат високої про вас думки, — сказав він, — ви це знаєте?

Компліменти завжди бентежили Шарлі. Тим не менше це було приємно чути, подумала вона й насолодилася цим моментом. Їй не завадило б зараз, щоб хтось поплескав її по спині. Але чого хотів досягти Ланге? Вона затягнулася сигаретою.

— Чи можу я розраховувати на вашу розсудливість? — запитав він. — Про цю справу знають лише директор Геннат, доктор Шварц і я.

— Не знає навіть Бьом?

— Навіть Бьом.

— Я думала, що ви працюєте разом.

— Не над цією справою.

Шарлі кивнула. Це здавалося справді секретним.

— Це стосується дівчини? — запитала вона. — Александри Райнгольд?

— Опосередковано. На жаль, днями нашу розмову перервав наш колега Бьом.

— Не робіть з цього таку таємницю!

— Йдеться про смерть Бенджаміна Зінґера, — сказав Ланге. — Спільника Александри, який загинув, намагаючись втекти.

— Звичайно. Смерть, яку ви розслідуєте. Але це не секрет.

— У певному сенсі секрет, — Ланге прочистив горло. Здавалося, йому справді було важко вимовити вирішальне речення. — У нас є підстави вважати, — нарешті сказав він, зробивши ковток газованої води, — що поліцейський навмисно скинув ногою Бенджаміна Зінґера.

Він говорив дуже тихо, але все одно озирнувся, щоб переконатися, що його ніхто не почув.

Раптом Шарлі зрозуміла, до чого він веде. І звідки був страх в очах у Алекс.

— Вам потрібна Александра Райнгольд як свідок, — сказала вона.

Ланге кивнув.

— Ми отримали анонімний дзвінок, — сказав він, — ймовірно, від цієї Александри. «Ви, поліцейські, вбили Бенні», — це сказала та дівчина, яка нам телефонувала.

На обличчі Шарлі читалося каяття.