Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— На дирижаблі?

— Саме так. Хіба він вам цього не казав? Він вирушив у подорож до Ісландії.

Рат повісив слухавку. Його єдиний контакт зі столичною пресою був зараз десь над Північним Льодовитим океаном. Було б непогано, якби Бертольд Вайнерт розповів йому щось про інформатора Фінка. Рат узяв повідець Кірі і знову вийшов на свіже повітря, шукаючи спокою у парку Монбіжу та сподіваючись, що там у нього з’являться хоч якісь ідеї.

Коли через годину він повернувся до свого кабінету, йому довелося витягнути ключ. Еріка Фосс також була на обідній перерві. Він перетнув безлюдну приймальню та сів за свій стіл, Кірі лягла під нього.

Він мав подумати про свій візит до Ланке сьогодні вранці, перед тим як почався увесь цей галас навколо Ґольдштайна. Рат дав зрозуміти кримінальному інспектору, що він точно знає, хто така Маріон Бозецькі. Оскільки цей відповідальний інспектор, незрівнянний офісний працівник, точно не вербував оголену танцівницю особисто, виникла ще одна підозра, і Рат вирішив розслідувати цю підозру, перш ніж попросити Генната подати запит на перевірку документів з її справи. Поки запит пройде через всю бюрократичну процедуру, учасники процесу вже матимуть у своїх кишенях документи про вихід на пенсію, а Рат не міг чекати так довго.

Поки він обмірковував це, хтось постукав.

Він залишив двері до приймальні відчиненими, інакше міг би й не почути невпевненого стуку. Хто б це міг бути? Стук повторився.

— Заходьте, — покликав він, але ніхто не зайшов. Натомість через деякий час почувся ще один стукіт. Хто б це не був, він був однаково туговухим і наполегливим. Рат закотив очі, підвівся й пішов у хол. Кірі збентежено підвела очі й пішла за ним. Рат кинувся до дверей і відчинив їх.

— Боже мій, що це таке? — запитав він, дивлячись на фігуру, що стояла біля його дверей. Це був старий чоловік, увесь у чорному, із сивою бородою та пейсами по боках, побожний єврей, який виглядав так, наче ще три дні тому сидів у своєму штетлі{84} в Галичині й щойно прибув до Берліна.

— Мені до пана помічника інспектора Ґрефа, будь ласка, — сказав чоловік, по черзі дивлячись то на Рата, то на собаку.

— Мені шкода, але його тут немає, — Рат ненавидів давати відповіді, які входили в обов’язки Еріки Фосс. — Якщо ви один зі свідків, то кімната для допитів Б знаходиться далі по коридору, другі чи треті двері праворуч. Але це залежить від вас.

— Я вже там був, кімната зачинена. Я запитав, і мене відправили сюди.

— Тоді колега Ґреф, мабуть, на обіді, — Рат багатозначно подивився на годинник. — Якщо ви повернетеся десь за годину...

— Будь ласка, я не маю стільки часу. Я хочу зробити заяву.

— Тоді почекайте трохи, — Рат показав на коридор. — Перед дверима стоять лавки.

— Будь ласка, я не маю стільки часу.

Рат зітхнув. Він відчув у цьому чоловікові ту впертість, з якою краще не зв’язуватися. Він запросив чоловіка увійти, навіть якщо той і був фактично свідком Ґрефа. Принаймні цей не був одним із тих антисемітів, які просто хотіли вилаяти поліцію, очевидно, що ні.

— Сідайте, я прийму вашу заяву, — сказав Рат.

Ще й без стенографістки. То і нехай, це було не так важливо. Він підсунув єврею стілець, а сам сів за письмовий стіл Фосс, відкрив свій блокнот і витягнув олівець.

— Тоді почнімо, — сказав він, — ваше ім’я, будь ласка.

— Я просто хочу зробити заяву, будь ласка.

— Я це знаю, але спочатку мені потрібно ваше ім’я.

— Я не можу назвати своє ім’я, я просто хочу зробити заяву.

— Якщо ви подаєте заяву, то нам також знадобляться ваші ім’я та адреса.

— Я просто хочу зробити заяву, будь ласка.

— Але саме для цього мені потрібно ваше ім’я.

— Без імені, будь ласка, я просто хочу зробити заяву, — чоловік був дуже наполегливим.

Рат закотив очі.

— Спочатку скажіть, що ви бачили. Ми можемо подбати про формальності пізніше.

— Ну, що я хочу вам сказати? Я зустрів того чоловіка, якого ви шукаєте.