— Не виставляй перед людьми свого невігластва, Ґіто Оґґ, — просичала Бабуня і знову обернулася до привида. — Даруйте, ваша величносте. Вічно вона влізе в те, в чому не тямить. Вона ж навіть не знає, де Теспія розташована.
— Де б вона не була, сподіваюся, вони знають, як навчити чоловіка мистецтва війни, — сказав Веренц. — Я знаю Шельметя. За десяток років він тут так корені пустить, що волами не витягнеш.
Король оглянув відьом по черзі.
— І в яке ж королівство нам доведеться повертатися? Я ж бачу, на що країна перетворюється вже зараз. Ви будете роками просто дивитись, як вона стає бридкою й жалюгідною?
Привид розтанув, та в повітрі подихом легкого вітерцю лишилася його прощальна фраза:
— Пам’ятайте, добрі сестри: країна і король — це одне.
Розгублене мовчання перервалося шморганням Маґрат.
— Одне що? — спитала Тітуня Оґґ.
— Правила там чи не правила, — сказала Маґрат придушено, — а ми повинні щось зробити!
— Здуріти можна, — проказала Бабуня.
— Так, але що ти збираєшся робити?
— Думати, — відповіла Бабуня. — Все добре обміркувати.
— Ти рік уже все це обмірковуєш, — сказала Маґрат.
— Так одне що? — повторила Тітуня.
— Поспішати не годиться, — сказала Бабуня. — Треба…
З боку Ланкру з’явився віз. Підстрибуючи й гуркочучи, він наближався до них, але Бабуня не звертала на це жодної уваги.
— …старанно все зважити.
— Словом, ти не знаєш, що робити, — сказала Маґрат.
— Маячня! Я…
— До нас якийсь віз їде, Бабуню.
Бабуня Дощевіск знизала плечима.
— Чого ви, молодь, не хочете розуміти, то це… — почала вона.
Елементарне дотримання правил безпеки на дорозі ніколи не входило до кола інтересів відьом. Тим паче, транспортні засоби, що існували в Ланкрі, при зустрічі з відьмою або об’їздили її, або, коли це було неможливо, чекали, поки вона не звільнить шлях. Бабуня з ранніх літ пронесла в собі тверду переконаність у непорушності цього закону; з цією переконаністю вона б і померла, якби Маґрат, що мала значно кращу реакцію, не відтягла її в канаву.
Це була та ще канава. Вона кишіла повзучими спіралеподібними створіннями — прямими нащадками істот, що мешкали в доісторичному супі Творіння. Той, хто вважає канави нецікавими, за наявності досить потужного мікроскопа міг би провести в цій канаві дуже повчальні півгодини. Ще там була кропива. А тепер — і Бабуня Дощевіск.
Палаючи люттю, вона розсунула бур’яни і постала з канави, як Афродіта з піни морської — тільки старша і вся в рясці.
— Т-т-т… — промовила вона, витягуючи тремтячого пальця вслід возові.
— Це молодий Нешелі з Гнойовиків[37], — повідомила Тітуня Оґґ з гущі чагарнику обабіч. — У них уся родина трохи схиблена. Матір його взагалі за дівочим прізвищем — Вата[38].
— Він ледь нас не переїхав! — проволала Бабуня.
— Треба було звільнити дорогу, — сказала Маґрат.
— Звільнити дорогу? — вигукнула Бабуня. — Ми — відьми! Це інші мають звільняти нам дорогу!
[37] В оригіналі йдеться про «inkcap» — отруйний гриб з родини копринових (Coprinaceae), відомий в Україні як гнойовик чорнильний. — Прим. пер.
[38] В оригіналі «Whipple» — бавовна. — Прим. пер.