— Я можу відпроситися ввечері в п’ятницю.
— Розумієш, вечорами у нас завжди чимало роботи…
— Тоді по обіді.
Маґрат завагалася. Можливо, інстинкт — не такий уже й надійний порадник.
— Ну… — почала вона.
— Годині о другій. На лузі біля ставка, гаразд?
— Ну…
— Отже, домовилися? — у відчаї вимовив блазень.
— Блазню! — розкотився коридором голос герцогині. Блазневе обличчя спотворила гримаса жаху.
— Я маю йти, — прошепотів він. — На лузі, так? Я вдягнуся так, щоб ти мене ні з ким не переплутала. Гаразд?
— Гаразд, — відповіла Маґрат, обеззброєна його натиском. Потому вона повернулася і бігом поквапилася за компаньйонками.
На подвір’ї коїлося справжнє стовпотворіння. Натовп, що вже юрмився під стінами на час прибуття Бабуні, помітно збільшився і тік крізь незахищену тепер браму всередину та купчився навколо донжона. Акції громадянської непокори не входили до списку ланкрських традицій, але місцеві мешканці усе-таки трохи опанували найелементарніші прийоми на кшталт розмахування серпами та вилами у поєднанні зі звірячим виразом облич і вигуками «Гр-р-р!». Кілька громадян, щоправда, не зовсім зрозуміли принцип, тож розмахували прапорами і моторошно реготали. Найпросунутіші мітингарі з числа студентів уже відзначали подумки найпридатніші для підпалу господарські будівлі. Ніби з повітря повиникали продавці біляшів і сосисок.[33] З хвилини на хвилину хто-небудь мав що-небудь у кого-небудь пожбурити.
Трійко відьом стояли на сходах у дверях твердині і дивилися на море облич унизу.
— А ось і наш Джейсон, — радісно сказала Тітуня. — І Вейн, і Даррен, і Кев, і Трев, і Нев…
— О, я їх запам’ятаю, — сказав герцог, підходячи ззаду і обіймаючи відьом за плечі. — А бачите на стінах моїх лучників?
— Бачу, — похмуро відповіла Бабуня.
— То всміхнися і помахай їм, — порадив герцог. — Нехай народ знає, що у нас усе гаразд. Врешті-решт хіба ви всі не завітали сьогодні сюди «в державних справах»?
Він нахилився до Бабуні.
— Авжеж, ти можеш вигадати сотню прийомів проти мене, — сказав він. — Але фінал буде одним і тим же.
Він трохи відсторонився.
— Я ж досить раціональна людина, по-моєму, — життєрадісно продовжив він. — Можливо, якщо тобі вдасться закликати їх до спокою, я зможу погодитися на деякі послаблення правління. Звичайно, я нічого не обіцяю.
Бабуня не відповіла.
— Всміхнися і помахай! — наказав герцог.
Бабуня в’яло змахнула рукою і вичавила гіпсову посмішку, що явно не мала нічого спільного з хорошим настроєм. Після цього відьма штовхнула ліктем Тітуню Оґґ, яка щосили розмахувала рукою і шкірила зуби.
— Без фанатизму, — просичала Бабуня.
— Але ж отам-он наші Ріт і Шарлін, і їхня малеча, — відповіла Тітуня. — Агов!
— Та ти замовкнеш чи ні, стара дурна хвойдо! — прогарчала Бабуня. — Зберися!
— Пре-чу-до-во, — прокоментував герцог. Він здійняв руки — точніше, руку. Друга все ще боліла. Минулої ночі він знову спробував скористатися рашпілем, але це знову не спрацювало.
— Люди Ланкру! — вигукнув він. — Вам нічого більше боятися! Я — ваш друг! Я захищу вас від відьом! Вони пообіцяли дати вам спокій!
Поки він говорив, Бабуня не зводила з нього очей. «Ось вони, депресивні маніяки, — подумала вона. — Матляються, як оте в ополонці… Спочатку заріже тебе, а потім спитає, як ти себе почуваєш».
[33] Так завжди трапляється. Ніхто не бачить, звідки вони виникають. Залишається припустити, що їхні ліцензії передбачають наявність не лише лотка та паперової панамки, а й портативної машини часу на газовій тязі. — Прим. авт.