— Та дитина? Нехай приходить, коли виросте. Юнак з мечем у пошуках фортуни, — герцог вишкірився. — Страшенно романтично. Втім, я маю досить часу на приготування. Нехай спробує.
За його спиною король Веренц щосили розмахнувся кулаком, але той пройшов крізь потилицю герцога без жодних для того наслідків.
Шельметь підійшов до Бабуні так близько, що його ніс опинився за дюйм від її обличчя.
— Повертайтеся до своїх казанів, віщі сестри, — тихо сказав він.
Бабуня Дощевіск мчала коридорами Ланкрського замку як величезна і розлючена летюча миша, і регіт герцога відлунював у її голові.
— Могла б зробити йому пару чиряків, — сказала Тітуня Оґґ. — Чи геморой. Це нам не заборонено. Від цього він не перестав би царювати, просто йому довелося б робити це стоячи. Було б із чого посміятися.
Бабуня не відповідала. Якби лють виділяла тепло, її капелюх уже догоряв би.
— Хоча, напевне, це ще більше погіршить його стан, — продовжувала Тітуня, намагаючись не відставати. — Те саме і з зубним болем.
Вона скоса зиркнула на Бабунину гримасу.
— Не переймайся так, — сказала вона. — Мені не встигли зробити нічого серйозного. Хоча все одно дякую.
— А то я через тебе переймаюсь, Ґіто Оґґ, — пхекнула Бабуня. — Я прийшла тільки тому, що Маґрат трохи нервувала. Я завжди казала: якщо відьма не може про себе подбати, нехай не називає себе відьмою.
— Між іншим, вона непогано попрацювала з деревом.
Навіть занурена у свій гнітючий гнів, Бабуня розщедрилася на кивок згоди.
— Росте над собою, — сказала вона. Потім, кинувши погляд уперед і назад по коридору, нахилилася до вуха Тітуні. — Я не могла дозволити йому тішитися моїм зізнанням, але тобі мушу сказати: він нас зробив.
— Побачимо-побачимо, — відповіла Тітуня. — Нехай-но Джейсон та ще кілька суворих хлопців…
— Ти бачила його охоронців. Не те що їхні попередники. Ці не такі слабаки.
— Ми з тобою теж могли б трохи допомогти нашим хлопцям…
— Не годиться. Люди повинні вирішувати такі речі між собою.
— Як скажеш, Есме, — покірно відгукнулася Тітуня.
— Саме так. Магія існує не щоб керувати, а щоб керували нею.
Тітуня кивнула, а потім, згадавши про обіцянку, нахилилася і підібрала з підлоги шматок каменю.
— А я вже думав, ти забула, — сказав над її вухом привид короля.
За кілька кроків за ними йшла Маґрат, довкола якої вертівся блазень.
— Ми побачимося ще раз? — питав він.
— Ну, не знаю… — відповідала Маґрат під тріумфальний спів свого серця.
— Наприклад, ввечері?
— Ой, ні, — сказала Маґрат. — Увечері я страшенно зайнята.
Насправді вона збиралася всього лише залізти в крісло з кухлем гарячого молока і нотатками Тітоньки Пташко з прикладної астрології. Але інстинкт підказував їй, що для посилення почуттів шанувальника його необхідно помучити.
— То, може, завтра ввечері? — не відступав блазень.
— Та я збиралася голову помити…