— Банщина, подушечне, полюття, шароварок, місяцина,[29] — жваво перелічив селянин. — І ще — право кожен другий рік збирати жолуді свиням і право пасти дві третини кози на общинному полі. Тобто було, поки те поле герцог спалити не наказав. А збіса ж хороша коза була.
— Права знаєш добре, — сказала Бабуня. — Далеко підеш. Але зараз краще йди додому.
Вона обернулася й поглянула на браму. Біля неї стривожено м’ялися двійко вартових. Бабуня підійшла поближче і просто-таки прицвяхувала одного з них до місця поглядом.
— Я безневинна стара, яблучка продаю, — заявила вона голосом, яким більше годилося б оголошувати середньомасштабну війну. — Пустіть, дорогенькі, будь ласочка.
Останні слова продзвеніли, як клинок.
— Прохід до замку заборонено, — пролопотів один з вартових. — Наказ герцога.
Бабуня знизала плечима. За всю історію відьомства трюк із продавчинею яблук, наскільки їй було відомо, спрацював лише одного разу — але так веліла традиція.
— Я тебе знаю, Чемпете Польді, — заявила вона. — Пригадую, саме я проводжала твого діда і я приймала тебе, коли ти з’явився на світ, — вона кинула погляд на натовп, що тепер купчився трохи далі від брами, ніж кілька хвилин тому, і знову звернулася до побілілого від страху вартового. — Я дала тобі першого в цій юдолі плачевній прочухана за погану поведінку і, присягаюся, якщо ти надумаєш мене перепиняти, дам і останнього.
Спис із тихим брязканням випав з ослаблих пальців вартового. Бабуня підбадьорливо поплескала тремтячого чоловіка по плечу.
— Та не хвилюйся, — сказала вона. — На, з’їж-но яблучко.
Вона зробила крок — і їй перепинив дорогу другий спис. Відьма з цікавістю підняла погляд.
Другий вартовий не був уродженцем Вівцескель — він виріс у місті й найнявся до королівської сторожі, чиї лави помітно порідшали за останні роки. Його обличчя було вкрите мережею рубців.
Наразі кілька з цих рубців склалися у щось на кшталт глузливої посмішки.
— То ось які вони, відьомські чари? — спитав вартовий. — Слабенько. Може, стара, це лякає сільських простаків, але мене не налякає.
— О, я думаю, такого міцного й великого парубка налякати непросто, — сказала Бабуня, сягаючи рукою до капелюха.
— І не пробуй ото голову мені морочити, — вартовий дивився просто перед собою, трохи погойдуючись на п’ятках. — Такі дамочки, як ти, тільки і вміють, що людей з пантелику збивати. Зі мною це, як то кажуть, не прокотить.
— Як завгодно, — відповіла Бабуня, відводячи спис.
— Я ж сказав… — почав був вартовий і схопив Бабуню за плече.
Її рука зробила рух — такий швидкий, що його ледь могло би вловити око, — і чолов’яга раптом відпустив її та зі стогоном схопився за власну руку.
Бабуня увіткнула шпильку назад у капелюх і поквапилася всередину замкового двору.
— Почнімо з Демонстрації Інвентарю, — сказала герцогиня.
— Та бачила вже, — відповіла Тітуня. — Принаймні все на літери «п», «с», «т» та «в».
— Тоді подивимося, чи довго ти зможеш підтримувати цю світську розмову, — відрубала герцогиня. — Шельметю, розпали-но жарівню.
— Розпали жарівню, блазню, — наказав герцог.
Блазень рухався, ніби під водою. Він не чекав нічого подібного. Участь у тортурах якось не перебувала на першому місці в його переліку життєвих планів. Зараз йому подумалося, що холоднокровно завдати болю літній жінці уже означає добряче перегнути палицю, а завдати болю відьмі (незалежно від температури крові) — це ніби зігнути голіруч стовбур старезного дуба. Ох уже ці слова, подумав він; мабуть, це ще з «сію, сію, посіваю» пішло.[30]
— Не подобається мені все це, — пробурмотів він.
— Молодець, — сказала Тітуня Оґґ, що мала чудовий слух. — Я запам’ятаю, що тобі все це не подобалося.
— Ти про що? — різко спитав герцог.
— Та нічого, — відповіла Тітуня. — Між іншим, довго ви будете панькатися? Я ще не снідала.
Блазень запалив сірник. Раптом за його спиною майже невідчутно війнув вітерець — і сірник погас. Блазень вилаявся і повторив спробу. Цього разу його тремтяча рука майже піднесла сірник до жарівні, коли той знову згас.
[29] В оригіналі Пратчетт використовує вигадані слова, схожі за звучанням на назви феодальних повинностей селян у середньовічних Англії та Франції. — Прим. пер.
[30] В оригіналі Пратчетт обігрує усталене для англійських заклинань та інших вербальних елементів магічних ритуалів словосполучення «stick and stone». — Прим. пер.